Розділ «Тема 11. Лікарські рослини та сировина, які містять антраценпохідні речовини та їх глікозиди»

Антраценпохідиі – група природних сполук, в основі будови агліконів яких лежить антрацен.

Найбільш часто зустрічаються у рослин родини бобові, жостерові, гречкові, лілійні і маренові.

Більшість природних представників відносяться до антрахінонового ряду (антрон і анронол лабільні і легко окиснюються киснем повітря до антрахінонів).

Вони містяться в рослинах у формі глікозидів та агліконів, рідше у вигляді похідних 1,2-діоксіметилантрахінону або алізарину.

Це речовини жовтого, оранжевого або червоного кольору.

Глікозиди в якості вуглеводного компоненту містять глюкозу, рамнозу, силозу, арабінозу і знаходяться у клітинному соку рослин.

Аглікони добре розчинні в етиловому спирті, хлороформі, бензолі, а також у водних розчинах лугів, утворюючи феноляти.

Якісне визначення проводиться на основі червоного забарвлення, яке виникає при взаємодії із лугами (реакція Боритрегера). Для кількісного визначення використовують колориметричний і фотометричний методи.

Більшість представників антраценпохідних посилюють перистальтику товстого кишечника (похідні хризацину), застосовують у формі настоїв, відварів, екстрактів, вони входять до складу фармацевтичних препаратів. Найбільш доступні для застосування нижче наведені рослини.

Алое деревовидне (Aloe arborescens Mill.)

Жостір проносний (Rhamnus cathartica L.)

Кущ або невелике дерево з родини Жостерові (Rhamnaceae) висотою до 4 м з колючками на кінцях гілок. Кора на стовбурі чорна. Листя супротивне, черешкове, дрібнозубчасте. Квітки одностатеві, дводомні з дуже дрібними, часом зовсім нерозвиненими зеленуватими пелюстками, зібрані по 10-15 у пазушні пучки. Цвіте у травні-червні. Плід – чорна кістянка.

Поширений. Росте у розріджених широколистяних лісах, на узліссях, серед чагарників, біля річок, на луках, в долинах, на схилах балок, по міжгір'ях, у горах в середній та південній зонах Європейської частини, у Західному Сибіру, Середній Азії, на Кавказі та по всій території України.

Заготівля. Збирають достиглі плоди без плодоніжок й сушать.

Хімічний склад. Плоди містять антраглікозиди (до 1 %) та їх вільні аглікони. До найбільш важливих належить рамнокатарнин, який складається з аглікону франгулаемодину, гексози і рамнози, жостерину, який при гідролізі виділяє франгулаемодинантранол, гексозу й пентозу, рамноксантан, що є сполукою франгулаемодину з рамнозою. Міститься також флавоноїди, глікозиди - рамноцитрин, ксанторамиетии, рамнетин, кверцетин, кемпферол, жирна олія, камедь, органічні кислоти, пектинові, мінеральні та інші речовини.

Застосування. Антраглікозиди у товстому кишечнику частково розкладаються з виділенням агліконів, які діють слабше за глікозиди.

Вони посилюють перистальтику товстого кишечника і через 8-10 годин настає дефекація. Застосовують як ніжний проносний засіб при хронічних закрепах і атонії кишечника. Дія настає поступово, але продовжується тривало. У дітей може викликати запалення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, яке часто супроводжується блюванням та нестриманими проносами.

Одну ст. л. плодів заварюють в 1 склянці окропу, настоюють 2 год. та приймають по 0,5 склянки на ніч, або по 1 ст. л. 3-4 рази на день, або 10 г заливають 1 склянкою води, настоюють 8 год. і п'ють по 0,5 склянки вранці й ввечері. У вигляді відвару 20:200 приймають по 1 ст. л. 3-4 рази на день. Готують сироп – настій змішують з рівною кількістю цукру або меду і приймають по 3-4 ст. л. перед сном. Плоди вживають і у свіжому вигляді – по 10-15 штук вранці натще.

У народній медицині крім того застосовують як сечогінний та відхаркувальний засіб, при водянці серцевого походження, подагрі, гастритах, хронічних захворюваннях шкіри, жовтяниці, ядусі, кашлі з харкотинням. Сік зі свіжих ягід приймають як сечогінний і проносний засіб – дорослі по 1 ст. я., діти по 1 ч. л. Кору вживають проти ядухи.