Розділ «Тема 5. Лікарські рослини та сировина, які містять терпеноїди (ефірні олії та гіркоти)»

Препарати кореневищ застосовують при серцевих ангіоспазмах, атеросклеротичному кардіосклерозі, міокардиті, гіпертонії. Для цього готують відвар у пропорції 10:200 і приймають по 1 ст. л. З рази на день.

При вживанні великих доз може підвищитись сечо- і потовиділення, з'явитись ниючі болі у кінцівках, нудота, блювання, болі в животі, пронос або закреп, порушення серцевої діяльності.

Багно звичайне (Ledum palustre L.)

Вічнозелений кущ з родини Вересові (Ericaceae) заввишки від 50 до 125 см з лежачими сіро-бурими стеблами і численними висхідними гілками з черешками. Листки шкірясті, лінійні з загнутими краями, знизу вкриті бурими повстинними волосками. Білі, рідше жовтувато-білі квітки зібрані у верхівкових зонтикоподібних щитках, на довгих тонких іржаво-білоповстяних клейких квітконіжках. Цвіте у липні-вересні. Плід – коробочка з численними дрібними насінинами.

Поширення. Росте на торфовищах і в лісах тундри Арктики, на болотах, заболочених хвойних лісах Європейської частини, Сибіру, Далекого Сходу, в Україні – на Поліссі, зрідка на Прикарпатті і в Карпатах.

Заготівля. Збирають одно- і дворічні пагони з листками у період цвітіння й сушать.

Хімічний склад. У корінні є госипол, дубильні речовини, аскорбінова кислота, вітамін К, триметиламін, ефірні олії. Насіння містить госипол, госипін, пігмент госипурпурин, жирні олії, білки. У квітках є флавоноїди (5 %), кислоти: лимонна (5-7 %) і яблучна (3-4 %). В усіх частинах рослин є каротиноїди. Пагони з листками містять отруйну ефірну олію (0,3-2 %), до складу якої входить цимол, сесквітерпенові спирти азуленового ряду – ледол і палюстрол, а також глікозиди – арбутин і ериколін, дубильні речовини, пектини, флавоноїди (кверцетрин, гіперон), барвники, вітамін С (190 мг%), тритерпеноїд тараксерол, андромедотоксин, смоли, сполуки мангану, міді, алюмінію, барію, свинцю, срібла.

Застосування. Ефірна олія має місцевоподразнювальну, антисептичну, відхаркувальну, спазмолітичну, протикашльову дію, збуджує центральну нервову систему. Великі дози викликають параліч мозкових центрів, серця та дихання. Застосовують при хронічному суглобовому ревматизмі, подагрі, жовтяниці, бронхіальній астмі, екземі та інших шкірних захворюваннях, спастичних ентероколітах, стенокардії, туберкульозі легенів, як відхаркувальний і потогінний засіб при застудних захворюваннях, пропасниці, коклюші, скрофульозі (одночасно з примочкою). Готують напар з 25 г сировини на 1 л окропу і п'ють по 0,5 склянки 5-6 разів на день. Дітям при нападах коклюшу дають по 1 ч. л. декілька разів на день. Відвар у пропорції 10:200 приймають по 1 ст. л. 3-4 рази надень.

Зовнішньо застосовують при грипі та гострих ринітах. Готують витяжку свіжих пагонів чи квіток на оливковій чи льняній або соняшниковій олії в пропорції 1:10 настоюванням у духовці впродовж 12 год., або змішуванням 1 частини згущеної до половини водної витяжки з 3 частинами олії і настоюванням у духовці кілька хвилин. Цю витяжку вводять у ніздрі по 1-2 краплі 2 рази на день, її використовують також для втирання як заспокійливий засіб при головному болі, ломоті, ревматичних і невралгічних болях. Такий же ефект дає багнова олія у вигляді 10 % розчину в олії та 30 % мазі на вазеліні. Лікарські форми із листя застосовують при екземі, висипах, наривах, панариціях, лишаях, обмороженнях, укусах отруйних комах і гадюк.

Рослина отруйна і вживання на 1 прийом понад 0,5 г може викликати токсичні явища, а у вагітних жінок – викидень, так як підвищує тонус матки.

У гомеопатії з молодих пагонів готують ліки, які призначають при ревматизмі, кровотечах, пораненнях.

Застосовують як інсектицидний засіб – перекладають одяг і хутро, щоб відлякувати міль, блощиць та інших комах. Обкурюють приміщення, щоб позбутися мух і комарів. Багна звичайного бояться миші, і щоб їх вигнати з дому, його розкладають в місцях їх знаходження.

Береза бородавчаста (Betula verrucosa Ehrh.)

Дерево з родини Березові (Belulaceae) висотою до 30 м з потужною кореневою системою й ажурною кроною із звисаючими бородавчастими, червонувато-бурими однорічними гілками. На пагонах знаходяться довго-черешкові ромбічні, трикутноромбічні або ромбічнояйцеподібні листки з дво- або ОДНОзубчатими краями. Молоді листки клейкі, голі. Чоловічі суцвіття утворюються літом у рік перед цвітінням, жіночі квітки також знаходяться у суцвіттях сережках і утворюються вже у рік цвітіння. Цвіте у квітні-травні. Плід – пвсевдомонокарпний – однонасінні горішки довжиною 1-5 мм з двома перетинчастими крильцями.

Поширення. Росте по лісах Європейської частини, Західного Сибіру, горах Кавказу.

Інші види. Використовують також березу пухнасту (В. pubescens Ehrh.).

Заготівля. Збирають бруньки ранньою весною під час розбрунькування, а також листя, у період цвітіння й сушать.

Заготовляють також сік. Для цього вибирають берези у лісі на підвищеному місці, краще біля лісових доріг, з добре розвинутою кроною, в яких діаметр стовбура біля основи становить не менше 20 см. У ньому на глибину 2-3 см під нахилом до землі, на висоті біля 35 см висвердлюють канал діаметром 1 см. Якщо їх роблять декілька, то розташовують всі по одній стороні, на відстані 8-15 см один від одного, щоб було зручніше. Більше 3 отворів робити не рекомендують, щоб не виснажувати березу. Після зачистки стінок отвору, в нього забивають дерев'яний жолобок і підставляють посудину для збору соку. Краще збирати закритим способом: забивають жолобок з нержавіючої сталі конічної форми з трубкою з харчової гуми або поліетилену довжиною біля 30-35 см, підставляють 3-літрові балони, які накривають поліетиленовою кришкою з отвором для трубки. Сік збирають 2 рази на добу – вранці й увечері. З одної берези одержують до 60 л соку. Сік у свіжому стані зберігають 3-4 дні. При подальшому стоянні він починає бродити. Тому значну частину соку переробляють у консерви – "Сік березовий з цукром" – додають цукру та лимонної кислоти, підігрівають до 70-80 °С, розливають у скляні банки і герметично закривають. Для потреб парфумерно-косметичної промисловості його консервують спиртом. З соку одержують квас та сироп, який містить до 65 % цукру.

Хімічний склад. Бруньки містять ефірну олію (3,5-8 %), до складу якої входить бетулен, бету дол, бетулолацетат, бетуленова кислота, сесквітерпени, а також сапоніни, вітамін С, нафталін, смоли, гіркоти, барвники, мінеральні та інші речовини, серед яких є маловивчені потогінні та сечогінні. У листі є дубильні речовини пірокатехінової групи (5-9 %), вуглеводи (8-9 %), сапоніни (до 3,2 %), вітамін С (до 40 мг%), ефірна олія (0,05 %), до складу якої входять сесквітерпени, глікозиди, спіракозид, гаултерин і гіперозид, бетулальбін, а також бетулоретинова і нікотинова кислоти, інозит, смоли, флавоноїди, алкалоїди, мінеральні сполуки. У корі є бетулсн (10-14 %), танін (4-15 %), сапоніни, глікозиди бетулозид і гаултерин, ефірна олія, до складу якої входить метилсаліцилат, а також смолисті кислоти, фітостерин, мінеральні та інші речовини. Сік містить фруктозу і глюкозу (0,5-2 %), органічні кислоти, сполуки кальцію, натрію, калію, магнію, стронцію, заліза, мангану, міді, бору, молібдену.

Застосування. Бруньки застосовують як сечо-, пото- і жовчогінний засіб при захворюваннях нирок, печінки, жовчних шляхів, при ревматизмі, набряках серцевого походження, атеросклерозі, лишаях, висипах на шкірі, гострих і хронічних екземах, бронхітах, пневмоніях, у тому числі грибкових, абсцесах і гангрені легенів, інфільтрації легенів та бронхів, для запобігання розвитку некрозу і для регенерації легеневої та бронхіальної тканин після впливу токсинів, патогенних мікробів, вірусів. Для цього готують 10 % настій і приймають по 0,25 склянки 3-4 рази на день, або беруть 1 чайну ложку сировини (5 г), заливають 1 склянкою окропу (200 мл), настоюють 30 хв. і випивають за 3 або декілька прийомів впродовж дня.