РОЗДІЛ ШОСТИЙ

— Так, ну то й що? — спитала Лідка на тон нижче.

Сіролиций Костя кивнув:

— Так, розумію… так, Миколо, ти маєш рацію. Людина молода, рішуча… певною мірою втаємничена. Фахівець… майбутній фахівець. І спадкоємність. Спадкоємність… Красиво.

Лідка мовчала.

— Лідо, — обережно сказав Микола Іванович, — ти вже зрозуміла, що Костянтин Гнатович формує склад експедиції?

Якийсь час вона стояла, безглуздо дивлячись на жовтогарячі теки.

Потім усміхнулась так широко і щасливо, що вуха, здавалося, ось з’їдуться на потилиці.

Посварилися вони напередодні від’їзду. Лідка була схвильована, Клавдія Василівна, схоже, була засмучена й рано пішла спати. Ледве за матір’ю зачинилися двері, Славко підсів до Лідки на диван і сказав, ховаючи погляд:

— Лідо… недобре. Завтра їхати… Ну, ти жінка мені чи не жінка?!

Лідчині думки зайняті були зовсім іншим, а тому вона не відразу зрозуміла значення Славкової претензії. А зрозумівши, щиро здивувалась:

— Тобі що, не вистачає дівчат із Квітневого парку?

Він відсахнувся.

Він подивився так, ніби вона його вдарила. ТАК, що їй видалося доцільним виправдатися:

— Ну що ти, Славо, ми ж домовлялись… Джентльменська угода…

Славко підвівся і вийшов.

Невідомо, чим справа кінчилася б в умовах нормального, звичного плину життя. Але на ранок призначався від’їзд, а Славко був внутрішньо дисциплінованим і значно менше готовим до демаршів, ніж, наприклад, Лідка. А тому вранці подружжя, ніби нічого й не сталося, попрощалось із родичами і сіло в автобус — Лідка біля вікна і Славко біля вікна, за її спиною. Поля, лісосмуги, часом річечки, часом — згладжені невисокі пагорби…

До місця дісталися за добу.

Стояв туман. На контрольно-пропускному пункті всіх вигнали з автобуса і довго тримали на вітрі — доки вивчалися папери, звірялися пропуски на людей, машини й апаратуру. Солдати були Лідчиного покоління, всі смагляві й чорноокі, офіцери — на покоління старші, і серед них був один рудий, що розмовляв із несподівано сильним акцентом.

— Зарудний? — спитав він у Славка. — Родич?

— Син, — сказав Славко, але, як видно, безсонна ніч і похмурий настрій зітерли звичну гордість при вимові цього слова.