Розділ 8

— П-п-п-о-тапенко! — пробелькотів Денис, мов громом прибитий.

— Ти знаєш, Потапенко, що в тебе страшна хвороба!? — піднявся з-за стола хірург.

— Я-я-яка? — злякано спитав Денис. У нього враз підкосилися ноги і затремтіли руки.

— Яка? «Дзеркальна хвороба» називається! — із серйозною міною відповів лікар. — Це коли свої ноги ти можеш побачити тільки у дзеркалі! — пояснив він і голосно засміявся. За ним зареготали всі хлопці, захихикала медсестра і навіть терапевт вичавила із себе скупу посмішку. Потап відчув, як його щоки починають палати.

— Футболку знімай! — скомандувала Руда. — Давай на вагу! Подивимося, скільки середньостатистичних дітей є у тобі одному! На вигляд — мінімум двоє!

Денис зняв футболку, від чого все його тіло заколихалося, наче різдвяні драглі, і слухняно рушив до ваги. Став на неї, понуривши голову. Очі у медсестри вражено розширились. Вона записала результат, мовчки подала папірець терапевту. Та глянула, гмикнула і знущальним тоном сказала:

— Тобі, Потапенко, світять у цьому житті два шляхи. Перший — у морг через зупинку серця, другий — в Японію, на чемпіонат із сумо. Ти там з такою вагою будеш поза конкуренцією!

Хлопець почувався так, ніби йому плюнули просто в душу, в такі глибокі й болючі її закамарки, про існування яких він досі не підозрював. Позаду хтось голосно засміявся. Денис різко обернувся і поглянув на однокласників. Щось в його погляді було таке, від чого сміх на їхніх устах завмер, так і не почавшись.

Не можна заганяти жертву в глухий кут, бо тоді вона втрачає страх! Потап спокійно розвернувся, натягнув футболку і, незважаючи на протести медичних «світил», попрямував до виходу. Зайшов до роздягальні, вбрався, вхопив рюкзак і пішов додому. Він уже знав, що завтра розпочне нове, цілком відмінне від попереднього, життя.