Розділ 12

На наступному уроці в класі стало гаряче. Слюсарі вивалили шматок стіни, продовбали дірку на перший поверх і не знайшли жодних ознак витікання води. Та й звуків, про які так бурхливо розповідала Катерина Іванівна, чути не було. Вперше за останні сорок років математичка почервоніла під пильним поглядом директора, знітилась і почала нервово смикати ручки своєї сумки.

Основним «слідчим» у цій справі став Віктор Петрович. Директор уважно оглянув усі вікна, зазирнув під підвіконня і виявив незрозумілу усадку ґрунту в горщиках неподалік від тих місць, де Катерині Іванівні вчувалося дзюрчання води. Петрович (так його називали школярі) потягнув за вершечок одного вазона. Рослина легко вискочила із горщика, розчепіривши коріння. Під нею лежав зіжмаканий поліетиленовий кульок… Матвій не додумався знищити ВСІ сліди злочину! Та й часу було обмаль…

Директор витягнув кульок, розпростав його і почав задумливо роздивлятися зусібіч. Біолог Петрович абсолютно не розумів, навіщо цей кульок у горщику і підозрював, що без втручання «сторонніх сил» тут не обійшлося. Повернувшись до свого кабінету, вліз в Інтернет — досвід підказував йому, що там він найшвидше знайде пояснення цьому дивному феномену. Петрович ввів у пошуковику фразу «приколи над вчителями» і вже за двадцять хвилин на якомусь шкільному форумі вичитав, як використати кульок для такого «фокусу». Директор з повагою гмикнув (у його часи тільки до кнопок на стільцях додумувались!), роздрукував знайдене і поклав аркуш у папку, яку дістав із сейфу і знову туди заховав.

Дисципліна є дисципліна, тож потрібно було вжити каральні заходи. І, на нещастя — для декого, — другий урок у нього був саме у восьмому «А». Зміцнивши тили, тобто покликавши Катерину Іванівну, директор зайшов до класу з твердою метою: відновити справедливість і знайти винних.

Школярі любили уроки біології. Петрович так захоплено викладав свій предмет, що діти мимоволі починали перейматися еволюцією та будовою молюсків, систем кровообігу, різними типами харчування тощо. Навіть Довгоп’ятий, який не міг спокійно всидіти бодай десять хвилин, завмирав із роззявленим ротом і цілий урок слухав розповідь Петровича, наче казку. Але сьогодні восьмий «А» молив Бога, щоб урок біології завершився чимшвидше. Дивлячись на розлючену фізію Катерини Іванівни — яка вже було подумала, що її ніякими витівками не здивуєш, а тут узяла й здивувалася і тепер аж кипіла од праведного гніву, — восьмикласники розуміли, що жарти скінчились і зараз полетять голови.

Навіть Матвій Самохін, який іще на перерві ходив героєм і купався у променях слави, принишк і втягнув голову в плечі. Що вже казати про Дімича Зарембу — той сидів, мовби на гарячому вугіллі, і проклинав той час, коли погодився допомагати Самосі з цим приколом.

— Якби мені зараз кулемет, то далі можна було би і не продовжувати! — почала виховну роботу Катерина Іванівна. При цьому вона так глянула на клас, що всі діти дружно видихнули і подумали, що відсутність зброї дає їм бодай найменший шанс вижити, що і цього разу все якось та минеться.

— Я думаю, не варто так перебільшувати, Катерино Іванівно! — втрутився директор. — Однак той, хто це зробив, має відповісти за свій учинок і за зірваний урок!

— А за мої постраждалі нерви хто відповість!? — мало не підскочила математичка, стріляючи очима не гірше, ніж згадуваний раніше кулемет набоями. — Може ви? — гаркнула вона до Петровича. Той поморщився і повернувся знову до класу.

— Вчинимо так. Зараз встане той, хто це зробив. Встане, попросить вибачення і ми розпочнемо урок. А після уроку ми з цією людиною поспілкуємося сам на сам! — повідомив Віктор Петрович, ховаючи очі від Катерини Іванівни.

— Ви при своєму розумі?! — заверещала вона. — Та у них у головах лише секс та наркотики! Якби знання передавалися статевим шляхом, вони всі були б відмінниками! А ви тут ще й хуліганів покриваєте!?

Восьмий «А» обурено загув. Поваги до вчительки від таких її слів не додалося…

— Хто мені зараз скаже ім’я цього «приколіста», поставлю 12 за чверть! — безжально кинула вона наживку.

Генка Довгоп’ятий одразу завовтузився на своєму місці, але оглянувся на Самоху і вкляк, кусаючи олівець і уявляючи омріяну, але таку недосяжну оцінку у своєму табелі.

— Ну! Є бажаючі? — Катерина Іванівна пішла між рядами, видивляючись зрадника в лавах восьмикласників. Підлітки опускали очі, не витримуючи її пильного погляду. — Поки хтось не встане, будете тут всі сидіти! Хоч урок, хоч день, а хоч цілий місяць!

— Заспокойтеся, будь ласка! — тихо і якось дуже холодно звернувся до математички директор. — Тут я буду вирішувати, хто і скільки має сидіти!

— Це я зробив! — несподівано для всіх підвівся Потап. Йому набридла ця вистава з переляканими глядачами та директором у ролі хлопчика для биття. Потап поважав Віктора Петровича і любив біологію, тому зараз йому дуже неприємно було бачити, як Катерина Іванівна пресує Петровича, незважаючи на присутність школярів.

Нове життя вимагало нового вчинку, справжнього вчинку, на який Денис ніколи б не наважився раніше. Зараз він дивився на своїх однокласників не як на дорослих і впевнених у собі людей, якими вони хотіли себе показати, а як на дітлашню, що тихцем нашкодила і боїться зізнатися. Він був переконаний — проблема сама не вирішиться. Почнуться репресії. Причому нагинати будуть всіх — і причетних, і непричетних, — аж поки знайдуть винного і покарають його. То чи варто чекати так довго? «Не варто!» — вирішив Потап і взяв на себе відповідальність за скоєний іншими «терористичний акт».

Він зловив на собі здивований і водночас, як йому здалося, сердитий погляд Матвія. Із вдячністю дивився на нього Заремба. З прихованим захопленням нарешті зиркнула Юля Сосновська…