Розділ 26

— Дай мені-і-і си-и-или прожити цей день! — співав Потап, крутячись перед великим дзеркалом у вітальні. У нього сьогодні був піднесений настрій. Здавалося, що і сонце сяє яскравіше, і пташки співають тільки для нього — Денис збирався до школи.

То було першого вересня. А радів хлопець тому, що перший раз за декілька років куплений шкільний костюм не довелося перешивати! Яке це було задоволення — приміряти вибрану вдяганку і відчути, що вона сидить на тобі, як влита!

Денис Потапенко перейшов у дев’ятий клас і майже домігся того, чого прагнув. І хоча кубики пресу були наразі ледь помітні, але ж вони таки були! Потап у новому темному костюмі та синій сорочці з краваткою виглядав, неначе голлівудський актор і дедалі більше собі подобався.

«Не дарма півроку потом обливався!» — подумав хлопець, поправляючи ледве помітний вихор у зачісці. Він із вдячністю згадав свого наставника — Торнадо, — який стільки всього йому пояснив. Тепер Денисові руки зміцніли від відтискань та підтягувань, кістки кулаків добре натренувалися, і подаровану Жекою «лапу» він дубасив без жодних больових відчуттів. Залізна перекладина його теж уже не лякала — він підтягувався двадцять разів. Тіло хлопця стало міцним і повністю підкорялося йому.

У Дениса була єдина проблема — після тієї сцени у спальні змінилися їхні стосунки з мамою. Кілька тижнів вони майже не розмовляли, аж мама схудла і постаріла мало не на очах. Тож Потап помирився з нею і ніби заспокоївся, але колишньої теплоти й близькості їм так і не вдалося відновити.

— Я пішов! — гукнув він углиб квартири. Мама сьогодні залишилась на кілька годин вдома, щоб випровадити його до школи. Вона вийшла до передпокою.

— Який ти у мене став! Стрункий, високий! Тепер усі дівчата — твої! — хотіла чмокнути сина в щоку, але Денис вивернувся і виставив перед собою руки.

— От не потрібно цих ніжностей, будь ласка! Я вже з того віку виріс!

Він дійсно витягнувся за літо: мама ледве діставала йому до підборіддя.

— Ну все, до вечора! — сказав Денис, ще раз поглянув у дзеркало і вийшов із квартири. Перескакуючи через сходинку, вилетів на вулицю. На мить зупинився, роззираючись навколо. Він вже сьогодні був на вулиці — бігав. Але тоді було сіро і похмуро, а тепер визирнуло сонце, і вітерець приємно холодив обличчя й додавав святкового настрою.

Упродовж літа Потап не спілкувався зі своїми однокласниками. Кожен із них мав свої плани на літо: хтось насолоджувався відпочинком на дачі або в селі, у дідуся з бабусею, хтось знемагав від спеки на морському узбережжі, а хтось мучився у розпечених джунглях міста перед телевізором або монітором… У глибині душі Потап скучив за ними, хоча не зізнавався в цьому навіть самому собі.

Вчора вони з Ромком Загорським домовилися зустрітись на їхньому місці — на перехресті неподалік від школи. Денис уже довгенько чекав приятеля. Ромко, як завжди, запізнювався. Озирнувшись, Денис побачив, що Загорський стоїть буквально за кілька десятків метрів від нього і теж глипає навсібіч.

— Загора! — підійшов до нього Потап. — Ну чого ти тут стовбичиш і мовчиш? Я тебе вже півгодини чекаю!

— О-о-о-о! — очі Ромка розширилися. — Нічого собі! Ти куди Потапенка подів, інопланетянине!? Слухай, Потапе, ти прямо наче з картинки! Як це так? Що з тобою сталося?

Денис відчув, що у нього за спиною виростають крила. Заради цього варто було стільки вистраждати, намотуючи кола по стадіону!

— Та так якось… — стримано відповів. — І ти теж нічого!

Загора так само підріс за літо. У нього навіть з’явився темний пушок над верхньою губою, який з натяжкою можна було назвати вусами. Хлопці всміхнулися і подалися до школи, дорогою ділячись враженнями.

— А ти не знаєш, що із Кропивою сталось!? — чомусь згадав про однокласницю Денис. — Вона ж до канікул так у школі і не з’явилась!

— Тю на тебе! Ти наче з іншої планети впав! — аж пригальмував Ромко. — Її матінка, як дізналася про «цікавий стан» своєї донечки, відразу взяла її під домашній арешт! До Маринки ж наші вчителі ходили після уроків — вчили премудростям не дівчисько, а живого колобка! — Загорський зобразив рухом руки великий живіт. — Вона в кінці літа народила, пацана ніби. Причому татусь його так і не знайшовся! Я чув, як мій батя мамі розповідав! Прикинь! Кропивина мамаша всиновила те дитя і на себе записала, а потім всі вони зірвались, продали хату та переїхали кудись, подалі від сорому! — завершив розповідь Загора.