Розділ 8

Матвій уже роздягнувся і став при виході, демонструючи м’язисте тіло. Всі голосно і дружно засміялися з його жарту. Мовчав тільки Потап. Він забився у куток і заздрісно поглядав на свого колишнього друга, такого спокійного і впевненого у собі.

Хлопці постягували із себе одяг, залишившись у самих трусах. Іржучи, мов коні на випасі, вони пішли назад до зали. Дімич Заремба не скинув яскраво-жовті шкарпетки, які сягали йому майже до колін і які він навмисно вдягнув сьогодні до школи. Всі тицяли на нього пальцями і не зовсім пристойно жартували. Денис був у футболці та в трусах і прилаштувався в кінці шеренги.

— Потапенко! — зашипіла Людочка. — Ти чого у футболці? Я ж казала все зняти!

— Холодно, Людмило Йосипівно… — прошепотів Денис, намагаючись не привертати до себе нічиєї уваги. — Я потім зніму.

А сам подумав: «Що ж ти причепилась до мене? Он скільки нас тут стоїть, а ти мене вибрала! І за що мені така кара? Домашніх проблем мені мало, чи що?..» Керівничка пригрозила йому пальцем, мовляв: дивись мені! Відійшла від учнів і сіла на лавку.

Ну, почалося! Першим лікарі викликали Ігоря Дмитрука. Молоденька медсестра встала зі свого місця, посовала гирьками на вагах і наказала Ігореві ставати на них. Потім записала щось у зошит, зігнала Ігоря з ваг, поміряла його зріст і знову щось записала в зошит.

Терапевт, яку хлопці вже встигли між собою охрестити Рудою, гидливо доторкнулася кілька разів фонендоскопом до грудей Ігоря, заглянула в рот, і повідомила, що йому потрібно звернутися до стоматолога. Проте сказала це такими словами, що навіть бувалий Ігорко, який звик до ненормативної лексики батька-п’яниці, враз почервонів. Та це був лише початок принижень. Далі за нього взявся хірург.

— Ну що, шановний! Показуй, що ти там відростив! — кивнув він Дмитруку. — Знімай труси!

Ігор глипнув на однокласників. Восьмий «А» затих у передчутті небувалих розваг. Ігор нехотя зняв спідню білизну і мимоволі затулив руками причинне місце. «Веселуха! — подумав Денис і його аж пересмикнуло, — а якщо змерзло все, що тоді показувати?»

— Руки прибери! Бо сестричка нічого не бачить, а їй же цікаво, вона ще незаміжня! — підморгнув лікар медсестрі.

— Дмитрук! — втрутилася Людочка. — Тобі що лікар сказав!? Ану забери руки!

Усі хлопці гуртом обернулися до неї. Демонструвати своє «причандалля» сяким-таким лікарям, це ще нормально. Та світити голим задом перед молодою класною керівничко — це вже було занадто! На щастя, вона й сама це зрозуміла і хутенько подалася навідати дівчат. Хлопці полегшено зітхнули.

— Довго стояти будемо? — знову озвався хірург. Ігор розвів руки, приречено опустив плечі і став схожий на худу обскубану курку.

— Присядь! Нахились! Підійди! — командував хірург, виконуючи різні маніпуляції. Медсестра, насупивши брови, уважно щось записувала у картці. Дмитрук зрозумів, що від цього нікуди не подінешся і навіть почав загравати з нею.

— Закрий рота! Бо зробиш протяг і прищика свого застудиш! — зневажливо промовила та, і хлопчина з палаючими вухами під регіт однокласників швидко помчав у роздягальню, радіючи, що для нього екзекуція закінчилась.

— Підходьте по черзі, не ламайтеся, — забубоніла терапевт. І хлопці вервечкою потягнулися до ваг, перекидаючись такими жартами, почувши які, їхні батьки відразу посивіли б.

Потапенко вирішив скористатися відсутністю класної та заклопотаністю лікарів і тихенько вшитися звідти. Він розвернувся і вже мало не прослизнув у двері, коли це на всю спортзалу прокотилося люте:

— Ану стояти!

Всі застигли, не розуміючи до кого це мовлено, кому і для чого потрібно.

— Ти, хом’яче! — знову гаркнув хірург. — Вирішив передчасно нас покинути? Прізвище як?