Розділ 20

Після лінійки, на якій другому загону було повідомлено, що сьогодні у них день відвідування табірного пляжу, Денис разом з юрбою нових знайомих подався до їдальні. Однак зі сніданком у Потапа знову не склалося. Він розмазав ложкою молочну вівсянку і відсунув тарілку геть. Потім схопив кусень хліба, почав жувати його так швидко, ніби хтось міг вихопити харч з рота, і запивати гарячим чаєм, що пахнув квітковим шампунем. Зненацька над головами дітей надміру радісним голосом озвалося радіо:

Хто куди: хто у походи,

Хто в кіно, хто на городи;

Ті на пляжі загорають,

Ті малюють, ті читають.

Ось прийшов веселий час!

Сто розваг для тебе в нас;

Бігай, грайся, розважайся

Чи в басейні покупайся…

— Тьху! — плюнув на підлогу Славко. — Кожного року одне і те саме! Хоч би репертуарчик змінили!

— Нічого! — підбадьорив його Сашко. — Зате після сніданку накупаємось!

За такої спеки, яка бувала вдень, справді хотілося залізти у воду по шию і не вилазити звідти ніколи. А для Потапа вода була рідною стихією. Щоразу потрапляючи на якусь водойму, він почувався справжнім водяним жителем, пірнав, плюскався, плавав… Точнісінько, як тато, котрий не любив смажитися на сонці і віддавав перевагу різним іграм у воді, які сам же й придумував. «Карасику ти мій!» — ніжно приказував, витягуючи з води непосидющого сина, в якого від довгого купання аж губи синіли, й енергійно розтирав його сухим рушником…

— Ну-ну! Тішся дурень думками! — вирвав його із країни спогадів Севка. Близнюки перезирнулися, глузуючи із Сашкових слів.

— А що таке? — не второпав Тарас. — Чого смієтеся?

— Та нічого! Скоро все самі побачите! — загадково пообіцяв Слава.

Після сніданку другому загону дали двадцять хвилин на збори і знову вишикували у колону по чотири. Діти дуже хотіли якнайшвидше зануритись у прохолодні глибини, тож поводили себе чемно і вишикувати їх вожатим поталанило з першого разу. Олександр Сергійович «Піонер» повів свою ватагу, яка жадала відпочинку від міського асфальту та зачахлих дворових дерев, до ріки. Дорога туди була недовга.

Кількасот метрів соснового лісу плавно переходили у піщаний пляж, де-не-де порослий пожухлою травою. Біля невисокої дамби розкинулося озерце, що віддзеркалювало сонячні промені, і вода мовби втрачала свою прозорість і нагадувала сірувату тонку кригу. Хотілося розбігтися і плигнути на неї, і розтрощити вщент блискучу поверхню, і щоб райдужні друзки летіли навсібіч… Забувши на мить про свою непривабливу фігуру, Потап скинув майку, почав стягувати шорти і мало не заплутався у своєму одязі. Потім у самих плавках побіг до води, не звертаючи увагу на інших. За крок до блаженства його зупинив різкий свисток.

— Потапенко! — гаркнув Піонер. — Далеко зібрався? Я розумію, що з твоїми плавзасобами можна скільки завгодно плавати і не хвилюватися, — кивнув він на кругленькі обвислі боки, — але ти би хоч товаришів почекав!

Другий загін незлобливо й дружно засміявся. Олександр Сергійович вийшов наперед, ще раз пронизливо свиснув і почав розповідати правила поведінки на воді.