Розділ 9

Потапенко вперше зробив те, що хотів, а не те, чого від нього вимагали. Впевненість у собі, як кажуть у рекламі, дала йому крила. Він роздягнувся в передпокої, кинув рюкзак просто на підлогу, хоча раніше, за настановами батьків, завжди заносив його в свою кімнату. Скинув черевики і теж залишив їх посеред коридору, не заморочуючись із тим, щоби сховати взуття до шафки.

Зайшовши до своєї кімнати, Потап на всю потужність врубав музику. «Бумбокс» загорлав із колонок:

Не знаю, как дальше,

Но без боли и без фальши.

Стать капельку проще

Вслепую, наощупь…

«Дійсно, і як далі?» — подумав Денис. Йому набридло бути об’єктом жартів тих людей, які (на його думку) керувалися лише основними, якимись дикунськими, інстинктами і повинні були б мешкати в спеціальних резерваціях, як звірі в зоопарку. Чому нещасні гопники Слон та Хиля можуть втручатися в його життя, змушують боятись і ховатися в кущі, тільки щоб з ними не здибатися? Адже вони не прочитали нічого, крім хіба казочки у садочку! Не вміють без помилок написати навіть дурнувату фразу на паркані! Чому він має потерпати від образ Швабри і виконувати її дурнуваті команди, метою яких є втоптати особистість у грязюку і показати, що дитина — це лише забавка в руках дорослих!

Раніше Потап над цим не задумувався. Вірніше, дуже швидко забував те, про що думав у миті незадоволення. Однак сьогодні, після того принизливого горе-медогляду та приголомшливого батькового вчинку, Денис відчув, що в ньому щось зламалося. Це як у кіно: залізна арматура дамби на водосховищі тріснула через тоненьку цівку води, що довгий час точила, здавалося б, непорушну споруду. А ще — о! це і є відкриття! — так від щоденного промивання мізків, яке розпочинається ще з дитячого садка, ламаються люди, навіть не розуміючи, що з ними коїться. Одні виявляють характер і змагаються з течією, а інші пливуть за нею і при цьому вважають, що саме вони керують своїм життям.

Денис Потапенко вирішив пливти проти течії. Ні, він не збирався фарбувати в рожевий чи в чорний колір волосся, ставати емо чи готом. Найперше Потап мусив трохи схуднути. А далі буде видно…

Хлопець вирішив серйозно підготуватися до втілення свого рішення в життя. Ввімкнув комп’ютер, узявся шукати різні методики схуднення. На багатьох сайтах рекламували диво-таблетки, які нібито дозволяли позбутися зайвої ваги у найкоротші терміни. Їх Денис одразу вніс у «чорний список»: все-таки він був уже досить дорослим і розумним, щоб не повірити у такі казочки!

Облазивши безліч форумів, Потап збагнув, що того, чого він хоче, можна досягнути лише завдяки дієті і ненависним фізичним вправам. Біда в тому, що на біг та стрибки через скакалку «лагідні» повчання Швабри давно виробили в нього стійку алергію. Але ж нове життя — це новий підхід!

Потапенко знайшов у шафі скакалку, яку ще років із три тому придбав для нього тато. Вона трохи потріскала від бездіяльності, але на перший час підійде і така. Потім хлопець витягнув на світ Божий запилені гантелі, дбайливо протер їх і поклав на видному місці. Тепер він пожалкував, що так по-дурному повів себе із батьковим подарунком — кросівками. От зручно було б бігати! «Стоп! — враз осяяло Потапа. — Тепер зрозуміло, ЧОМУ він мені їх подарував!» Денис заходив по кімнаті, як розлючений тигр у клітці. «Відкупитися хотів! Раніше нічого не можна було допроситися, а тут тільки захотів — і на тобі!» — не міг заспокоїтися хлопець. Тепер він з подвійною впертістю прямував до нового життя. Перед ним постала ще одна мета — довести батькові, що без нього йому, Потапові, жити набагато краще! «От схудну наперекір ЙОМУ! Тоді побачимо, хто був правий!» Денис забув, що саме цього рішення тато марно добивався від нього протягом кількох років…

Потап витягнув із шафи зошит у клітинку і розграфив у ньому табличку, в яку збирався записувати результати своїх занять. Ліворуч він позначив дати, а праворуч мав фіксувати значне зниження маси, на яке дуже сподівався. Приніс із маминої спальні невелику вагу (яку ще ніколи не «використовував» із власної волі) і став на неї. Спочатку заплющив очі, постояв, налаштувався і таки опустив погляд на шкалу. «Біс тебе забирай!» — несподівано навіть для себе вилаявся Потап. Він чудово знав багато цікавих слів, за допомогою яких його однокласники складали докупи речення та виражали свої емоції, однак намагався ніколи не повторювати їх у повсякденному житті. Але зараз хлопець просто втратив контроль. І було від чого: стрілка застигла на відмітці 87 кг. Денис попереминався з ноги на ногу. Позначка зупинилась на 86,5 кг. Потап важко зітхнув. На зріст він був 167 см, тож його вага… гм… трохи перевищувала норму. Він іще раз пересвідчився у цьому, звіривши свої показники з даними в Інтернеті. Тепер він зрозумів, про що йшлося Рудій, коли вона казала про поїздку до Японії та борців сумо…

Потап червоною ручкою і великими цифрами написав сьогоднішню дату, кілька разів обвів її і, ще раз зітхнувши, записав результат зважування.

Потім вийшов до передпокою, зібрав розкидані речі, розклав усе на свої місця — не хотів шокувати маму такими кардинальними змінами — і взявся розігрівати собі їжу. Після останнього в житті повноцінного потапівського обіду, який складався із майже літрової миски борщу та картоплі з котлетою, що займала практично півтарілки, Денис роздрукував табличку, на якій великими літерами було написано «Після 18.00 не їсти!!!» і причепив її магнітом до холодильника. На листку, крім напису, був чорний череп з перехрещеними кістками і порожніми очницями, який Потап вставив у табличку для того, щоб відлякувати свій вечірній голод.

Задоволений собою, хлопець поплескав живіт і йому здалося, що він уже скинув кілограмів із п’ять, однак спокушати долю повторним зважуванням не став — вирішив відкласти це на завтра. Адже завтра — великий день. Завтра Денис розпочне свою спортивну кар’єру! Він запланував пробігти один-два кілометри та з сотню разів стрибнути через скакалку.

Уклавши свій спортивний розклад, Денис пішов учити уроки. Він нетерпляче чекав наступного ранку.