Розділ 4

Фізкультуру в них викладала Клара Іванівна. До неї вже давно приліпилося прізвисько Швабра. Всі інші «пестливі імена», на які не скупилися учні різних років, не приживалися — швабра ж вона і в Африці швабра!

— Так, ідіотки! Я не зрозуміла! Чого стали не за зростом! — кинула вона поглядом на дівчат, які вишикувались у шерензі не за висотою голови над рівнем підлоги, а за спільними інтересами, і жваво обговорювали події вихідних. Звернення на кшталт «ідіоти», «барани» чи «придурки» були звичними для Швабри, тому ніхто вже не звертав на них уваги.

— Якого чорта? Хто дозволив! — зарепетувала Клара, кидаючись до Олега Звитяжного, котрий невідомо навіщо схопив баскетбольного м’яча і цілився ним у кошик. Швабра вліпила йому добрячого запотиличника. М’яч випав у хлопця з рук. Олег скривився, але мовчки став у стрій.

Клара Іванівна голосно свиснула у свисток, що теліпався в неї на шиї.

— Бігом руш, стадо баранів! — заверещала вона і почала плескати в долоні, ніби підганяючи гусей на пасовищі. — А ти чого стала? — звернулася Швабра до Інки Рульової, яка прийшла на урок у повсякденному одязі і не збиралася кудись бігти.

— Я не можу сьогодні! — відказала Рульова. — Мені здоров’я не дозволяє, жіноче… — цнотливо опустила очі.

— Жіноче!? — аж зірвалася на писк Клара Іванівна. — Вдома треба вночі спати, а не по барах бігати! Тоді і здоров’я буде! — напустилася на Інку.

Потім узяла свій потріпаний зошит, який ніхто, крім неї, не мав права чіпати, погортала його, щось позначила ручкою і загорлала:

— Рульова! Ти що, мене за дурну маєш? У тебе тільки два тижні тому місячні закінчились! От, у мене все тут записано! — показала вона Інці сторінку, на якій з одного боку були записані прізвища, а з другого — якісь дати, обведені червоною ручкою. — Або ти зараз біжиш, або йдеш звідси і на мої уроки можеш не приходити!

Рульова задоволено посміхнулася кутиками губ, розвернулась і пішла до роздягальні за речами, похитуючи стегнами наче модель-початківець або, радше, одна з тих краль, про яких кажуть, що вони «легкої поведінки».

— Є ще бажаючі залишитися на наступний рік через фізкультуру? — гнівно поглянула на клас вчителька.

Але ніхто вже не хотів зайве дратувати Швабру, тож учні продовжили те незрозуміле заняття, яке вона називала бігом. Потім недружно помахали руками та всілися попід стінами, чекаючи на подальші вказівки пані вчительки.

— Так! — зловісно наблизилася Швабра. — Дівчата йдуть на мати качати прес, а хлопці — на турнік, підтягування здавати. Подивимося, чому ви за літо навчилися!

Учениці з радістю попадали на слизькі холодні мати. Хтось і справді почав піднімати-опускати верхню частину тулуба, посадивши подругу собі на ноги, але більшість збилася у тісну купку і продовжила свої дівчачі балачки. Хлопці, як лінива отара, посунули до шведської стінки, на якій було закріплено перекладину.

Потап, човгаючи новими кросівками, попрямував слідом за всіма, намагаючись відтягнути мить розплати за попередні, щасливі хвилини, в які йому поталанило бодай ненадовго стати центром уваги однокласників та ще й в такому позитивному для нього ракурсі.

Першим пішов «на муки» Ромко Загорський. Звісно, він спробував віднікатися: мовляв, за алфавітом він аж четвертий. Але чи то Швабра алфавіт забула, чи то вирішила внести в застарілу абетку свої корективи, та владний порух її руки відправив Ромка на перекладину. Там хлопчина кілька секунд повисів, ніби налаштовувався побити світовий рекорд, потім різко сіпнувся і почав підтягування. Його вистачило на цілих 8 разів, останні з яких він дриґався, наче жаба, яку вдарило струмом. Потім зіскочив на підлогу і підняв руки догори, як спортсмен, що зайняв перше місце на змаганнях. Дівчата, які сиділи на матах і стежили за процесом, голосно заплескали в долоні і закричали щось, імітуючи групу підтримки.

І тут на турнік заскочив Матвій. Він на одному диханні підтягнувся 25 разів, потім якимось невловимим рухом зробив ще одне підтягання і несподівано виконав стійку на руках, а тоді поплескав у повітрі ногами. Збоку все це виглядало так, наче він не докладав жодних фізичних зусиль. Всі отетеріли. Матвій зіскочив на підлогу. У залі враз вибухнув справжній шал емоцій. Дівчата захоплено верещали, хлопці перезиралися між собою, знічено кивали головами і теж, хто як умів, виражали захват.

— Ну ти, Самохо, даєш! — ляснув Матвія по плечу Ігор Дмитрук. — Респект тобі і уважуха! Я таке тільки в кіно бачив!

— Так! — закричала Швабра. — Роти позакривали, бо зараз усіх до директора відправлю! А ти, Матвію, молодець! — сказала вже лагідніше. — Слухати мене! Всім рівнятися на Самохіна! — знову підвищила голос Клара Іванівна, звертаючись до хлопців. Усі діти гуртом закивали головами, подумки посилаючи «милу» вчительку туди, куди навіть Макар телят не ганяє.