Розділ 11

Потап ішов до школи значно довше, ніж звичайно: хоча він перекусив і трохи відпочив, ноги все одно погано слухалися. Хлопець зайшов у клас за п’ять хвилин до дзвоника. Там було незвично тихо. Щодня перед першим уроком восьмий «А» нагадував філію установи для божевільних: діти говорили, кричали, бігали, причому всі й одночасно. А зараз вони мовчки сиділи і спостерігали за Матвієм Самохіним та Дімкою Зарембою, які здійснювали незрозумілі маніпуляції з квітковими горщиками, що стояли на підвіконні неподалік від вчительського столу.

Потап встиг помітити, що Самоха загорнув мобільник у невеликий поліетиленовий пакет, витягнув з горщика рослину, вигріб частину землі, поклав туди телефон, засипав його землею і запхав назад квітку.

Пролунав дзвоник. Самоха з Дімичем швидко стерли бруд з підвіконня, обтрусили руки і побігли на свої місця. Почалася алгебра. Її викладала Катерина Іванівна. Сказати, що цю вчительку у школі не любили — це зовсім нічого не сказати. Наслухавшись на уроках історії про жорстокого німецького диктатора, учні «ніжно» називали її Гітлером. Хоч у порівнянні з Катериною Іванівною лиховісний фюрер, мабуть, здався б облізлим кошеням! Учителька була огрядна, дуже висока, мала громовий голос і носила незмінні темні кофтинки та довгі спідниці. А над верхньою губою у неї темніли густі вусики… Вчителі в учительській замовкали, щойно вона туди заходила, і розбігалися, мов перелякані таргани. Її боявся навіть директор, який уже кілька років поспіль марно намагався відправити математичку на пенсію. Але Катерина Іванівна нікуди не збиралася, тому м’якосердому і слабодухому Вікторові Петровичу доводилося просто уникати зустрічей з нею, ховаючись у своєму кабінеті.

— Ну що, партизани? — Гітлер подалася до свого стільця. — Будемо вчиняти допит на виявлення у вас зачатків знань? Рульова! Ти що робиш там у заду?! Ану, пересядь до мене на переднє місце! — несподівано гаркнула вчителька.

Інка, яка без дозволу пересіла на задню парту, мало не захлинулася слиною з переляку.

— Чому я маю, як той поліцай, увесь час на тебе гавкати!? У мене ще хвіст не виріс! — напирала математичка на Рульову. Фрази, які виголошувала Катерина Іванівна, ставали шкільним фольклором і передавалися з покоління в покоління. — Мені вже набридло викликати до школи твоїх батьків! Краще б ти сиротою народилась! Їм би не так соромно було!

Помітивши, що Інка вагається, вчителька підійшла до неї, чіпко схопила за вухо і поволокла до першої парти. Клас зареготав. Хтось витягнув із кишені мобільний і взявся знімати виховний процес на відео.

— Максименко! Сховай телефон, бо потім поміняєш його у мене тільки на сто доларів! — Гітлер помітила оператора.

Олесь смикнувся, телефон упав на підлогу і розлетівся на деталі. Хлопець поліз під парту збирати все, що залишилося від його дива мобільної техніки. Восьмий «А» мало не лускав од реготу.

— Так, заспокоїлись! Починаємо урок! — Катерина Іванівна сіла за стіл.

Рульова потерла червоне вухо, тихо вилаялася і зробила вигляд, ніби давно мріяла віддати всю себе алгебрі.

— А у мене для вас приємний сюрприз! — кровожерливо посміхнулася вчителька. — Рульова! Швиденько роздай завдання на самостійну! — подала вона Інці стосик папірців з надрукованими формулами та задачами. Інка встала і пішла між рядами, кидаючи по два папірці на кожен стіл і проклинаючи сьогоднішній день та персональну увагу Гітлера до неї.

— Перевірте, чи всі включили вібратори! — нагадала Катерина Іванівна. — Рульова! — знову глипнула на Інку, яка вже не знала, куди їй тікати. — Ти включила свій вібратор!?

Вчителька мала на увазі, що дітям слід перемкнути мобільники на беззвучний режим роботи. Але такі слова у восьмого «А» викликали зовсім інші асоціації.

Рульова почервоніла до кінчиків волосся. Хлопці голосно загигикали.

— Так! Що тут смішного? — не могла зрозуміти Катерина Іванівна. — Затихли і пишемо!

Клас нарешті заспокоївся. Всі повитягали зошити і почали обдумувати варіанти розв’язку завдань. Гітлер сіла за стіл, поклавши масивні лікті на стільницю, підперла кулаками голову та, здавалося, задрімала. У кабінеті математики було чути тільки напружене посапування учнів і шарудіння кулькових ручок.

Зненацька біля вчительського столу щось заплюскотіло — так, наче вода під тиском витікала з батареї. Діти нашорошили вуха. Щось хлюпало, лопотіло і, здавалося, весь клас от-от перетвориться на басейн. Катерина Іванівна ніби нічого й не чула. Звук поголоснішав.

Раптом учителька очуняла: почула тривожне булькотіння, схопилася на ноги і кинулась до батареї, мовби хотіла власним тілом затулити амбразуру. Плюскіт затих. Клас дружно підняв голови. Катерина Іванівна позаглядала в усі щілини, тернула ногою по підлозі, пересвідчилась, що води ніде немає, і знову всілася на місце. Діти продовжили писати, тихенько посміюючись.