Розділ 29

Танцювальний вечір розпочинався о сьомій.

Після уроків Денис прийшов додому, попрасував новенькі джинси, перевірив ґудзики на фірмовій сорочці, яку подарував йому тато. Вона ще пахла крамницею, новісіньким текстилем… Після літніх канікул Потапу довелося цілком оновити гардероб, бо сорочки-футболки висіли на ньому, як на опудалі, а в штани можна було запхати двох таких, як він. Дзенькнув мобільний.

— Ну що, виходь! — сказав у слухавку Загорський. — Я вже тут неподалік, буду тебе чекати!

Потап швидко зібрався, вдягнув куртку і помчав на вулицю. Перед самими дверима під’їзду у грудях щось замлоїло: чи то тривожне передчуття, чи острах… Денис відмахнувся від усіх цих «забобонів», рвучко вчинив двері.

— Класний прикид! — сказав Ромко, побачивши Потапа. — Справжній мачо!.. Чуєш, Потапе, мене сьогодні Чмиря про тебе розпитувала: чи з ким зустрічаєшся, чи хтось тобі подобається і всяке таке…

— А ти? — на секунду завмер Денис.

— Я що? Я відмазався якось, але, по-моєму, вона в тебе втріскалась! Обіцяла сьогодні на танцюльки прийти. А раніше ж ніколи не ходила! — підморгнув Загорський і продовжив: — Ти тільки обережно з нею: кажуть, що після розборки з Рульовою вона записки прощальні писала, таблетки ковтала… Врятувало, кажуть, те, що батьки раніше додому повернулися…

Денис майже нічого не почув. Тепла хвиля радісних сподівань накрила його з головою. Ура! Віка теж ним цікавиться! Денис мчав до школи в радісному очікуванні…

У спортивній залі було повно учнів. Хоча на дискотеці могли бути лише старшокласники, там ошивалися і зграйки малоліток, особливо дівчат, і «чужаки» з інших шкіл, які любили потусуватися на халявних дискотеках.

Горлала музика. Потап і Ромко пішли шукати своїх. Зала була розбита на «зони впливу» і кожен клас мав відриватись тільки на своїй території — за порушення кордонів можна було отримати добрячого копняка чи запотиличника, або навіть і гірше.

— О-о-о! Хто до нас прийшов! — голосно заволала Інка Рульова, побачивши Потапа, і ще дужче стала вихитувати стегнами. — Сам Джекі Чан із дев’ятого «А» вшанував нас своєю присутністю! — дівчина притиснулася до Дениса. Той мовчки відсунув її, підійшов до стіни, біля якої вишикувались у ряд стільці, і вмостився на один із них. У нього було єдине бажання: опинитися вдома, в тиші, з цікавою книжкою в руках… Але — Денис виглядав Віку, сподіваючись, що дівчина таки прийде.

За хвилин десять музика стала нестерпною. Кульбабки не було, і Потап вирішив іти додому. Раптом дівчина з’явилася у залі. На ній була легка сукня до колін, стягнута на тонкій талії пояском. Шию прикрашало акуратне намисто. Легко ступаючи, Віка перетинала залу, прямуючи до однокласників.

— О! Намалювалась — не зітреш! — почув Потап у паузі між піснями. Це Фіона помітила Віку і «ласкаво» зустріла її в колі танцівників. Хлопці розступилися, Кульбабка стала між ними. Знову зазвучало ритмічне бухкання, а Денис відчув як стугонить кров у його жилах. Він хотів запросити дівчину до танцю і… хотів утекти з цього чужого для нього світу мерехтливих вогнів і розкутих тіл.

— Чого сидиш? — постала перед ним Юля Сосновська. Ще півроку тому вона подобалась Денису, але про стосунки з нею тоді нічого було й думати. Тепер вона відверто демонструвала йому свою прихильність. Музика знову закінчилась, а тоді раптом у залі залунало:

Нарешті знову ти повертаєшся додому.

Дивлюсь назад, хтось бананами гамує втому,

Хтось щось читає, хтось в метро втикає,

Лиш вона одна біля вікна тебе чекає.

Потап здригнувся. Ця пісня звучала на табірній дискотеці, коли він танцював з Олесею… Все визначила доля! Він зірвався на ноги і почав шукати поглядом Віку.