Розділ 4

— Ну що, Потапенко!? Повториш подвиг товариша? — Швабра згадала про Дениса. У того вмить затряслися коліна, уміст шлунку посунув до горла. Противна фізкультурниця чудово знала, що Потап не здатний доторкнутися підборіддям до заповітної залізяки, але не оминала нагоди на його прикладі показати іншим, до чого доводять, на її думку, чіпси та солодкі горішки.

Ледве переставляючи ноги, Денис підійшов до шведської стінки і зупинився під перекладиною. Позад нього крадькома захихотіли однокласники: дуже вже смішно виглядав цей «колобочок» у своїх крутих кросівках, про які тільки й могли мріяти ті, хто справді займався спортом.

— Чого чекаємо, га, Потапенко? Лізь давай, бройлер ти наш! — знущально кивнула на турнік Клара Іванівна. Денис скривився так, мовби розжував кислицю, підняв угору руки і підстрибнув, намагаючись схопитися за гладеньку слизьку трубу. Проте неслухняні пальці не втримали вагу тіла, і Потап гепнув на підлогу.

— Обережніше, Потапенко! — гаркнула Швабра. — Так і школу завалити можна! Де тоді вчитися будете?.. Так! Максименко! Ану, допоможи однокласникові! — скомандувала вона.

Невисокий на зріст Олесь Максименко здивовано глянув на вчительку, але, побоюючись її помсти, став позаду Потапа, схопив його під пахви та, сопучи, почав підсаджувати на спортивний снаряд. Нарешті Денис таки повис на перекладині. Від натуги його обличчя почервоніло і нагадувало перестиглий помідор, який ось-ось репне від надлишку соку. Силкуючись підтягнутися, хлопець зігнув руки в ліктях і забовтав у повітрі ногами, ніби крутив педалі невидимого велосипеда.

— Ги-ги-ги! — хором зареготів восьмий «А». Деякі дівчата попадали від сміху і качалися по зачовганих матах, схопившись за живіт.

— Сало в нові кросівки натече! Обережніше, не вимаж! — знущально закричав хтось із хлопців.

Потім усі нараз затихли і поглянули на Матвія. Той чомусь присів і взявся поправляти шнурки в старих порваних кедах, роблячи вигляд, що його мало обходить те, що відбувається навколо. Помітивши, що Самоха не збирається заступатися за Потапенка, школярі наче з ланцюга зірвалися, намагаючись влучним жартом показати свою перевагу над тлустеньким однокласником. Вони наввипередки підколювали Потапа, який уже давно зістрибнув з перекладини і стояв, боячись повернутися до зали обличчям.

— Давай ще підсаджу! — гукнув Макименко. — Тільки кросівочки не порви! — мстиво гундосив він.

— Бач! Кроси натягнути і дурень може, а підтягнутися — тут сила потрібна! — вставив свої п’ять копійок Генка Довгоп’ятий, який і сам ледве два рази підтягувався, але не міг пропустити нагоди покпити з когось.

— Дивіться! Він зараз розплачеться! — крикнула Юля Сосновська, показуючи пальцем на Потапенка, який нарешті зважився глянути на своїх однокласників.

І Денис не витримав! Юля дуже йому подобалася. Час від часу він підкладав дівчинці в рюкзак велике яблуко, нову ручку, яку сам недавно отримав від тата, або маленьку листівку у вигляді сердечка на День святого Валентина. Звичайно, Потапенко ніколи не озвучував, хто «автор» тих подарунків. Він добре розумів, що йому до першої красуні класу як до неба рачки. Але його дуже ображало те, що, отримавши черговий сюрприз, Юля закоханими очима зиркала на Самохіна, намагаючись перехопити його погляд, і цілком ігнорувала Дениса. І от вона — людина, задля якої він ладен був життя віддати, — каже таке, ТАКЕ!.. Денис затулив обличчя руками, повернувся і подибуляв до роздягальні. Останнім, що він побачив у залі, були насмішкувато-байдужі очі Матвія Самохіна, його найкращого друга.