Розділ 26

— Блін! Просто тобі серіал! — почухав потилицю Потап.

— Та на біса вона тобі! Я вже й забув про цю шмару! — махнув рукою Загорський. — Ходімо швидше! Треба наших шукати! — майже вбігли вони на територію школи.

У шкільному дворі все вирувало. Перший день вересня — це завжди свято. І передусім — свято зустрічі. Дівчата з виском кидались одна одній на шию і без угаву торохтіли, демонструючи «морську» засмагу чи нову зачіску. Хлопці міцно потискали руки, перекидалися стислими фразами і оцінювали зовнішність однокласниць. Потап і Загора підійшли до своїх.

— Доброго ранку, восьмий «А»! — голосно крикнув Роман.

— Уже дев’ятий! — хором озвалися хлопці.

— Здоров, Загора! А це хто з тобою? Новенький? — запитав Олесь Максименко, в якого підупав зір, але він соромився вдягати окуляри.

— Дев’ятий «А»! Радо представляю вам, — витримав паузу Ромко, — нового і покращеного Дениса Потапенка, власного персоною! — вклонився він, мовби на королівському прийомі.

Всі присутні обернулися до них. Потап почував себе, як у золотій пастці: і приємно, і втекти неможливо. Він почервонів і почав штрикати під ребра Заїрського, мовляв, годі вже цього цирку.

— Потап! Ну ти просто Бред Піт! — вражена Юля Сосновська не зводила з Дениса своїх ясних очей.

— Ні, радше цей, як його… Ну той, що Горобця в якомусь фільмі грав… Джонні Деп, о! — заперечив Генка Довгоп’ятий.

Дев’ятий «А» дружно загув, вітаючи нового Потапа. Проте Денис хотів зловити на собі погляд людини, яка колись дуже багато для нього важила. Так! Самоха не зміг приховати здивування. Та іноді в його очах помітно було ще і якусь тінь. Можливо, злість, хоча йому ніби й не було за що сердитись на Дениса. Потім Матвій відвернувся і вдав, що навіть на помічає колишнього друга. Потап позадкував і сховався за спини однокласників. Розпочалась урочиста лінійка.