Розділ 11

Збігло кілька хвилин. Знову заплюскотіла вода. Цього разу в кількох місцях, ніби прорвало відразу дві батареї. Катерина Іванівна не могла нічого второпати, бігала класом і заглядала під підвіконня. Всюди було сухо, але вода все одно дзюркотіла. Щойно вчителька наближалася до джерела звуку, плюскіт стихав, а коли відходила — вода починала струменіти з новою силою.

— Катерино Іванівно! — підвівся Матвій. — Це в перекритті під нами трубу прорвало, зараз півшколи затопить! Треба сантехніка викликати! — стурбовано звернувся до вчительки.

— Точно, Самохін! Молодець! — відповіла математичка майже радісно. — Біжи до директора і все йому розкажи!

— Та хто мене послухає!? — підняв на неї чесні очі Самоха. — Віктор Петрович подумає, що я приколююсь!

— Може, ти й правий! Побіжу сама, поки стеля на когось не впала! — Катерина Іванівна кинулася до дверей і подалася до кабінету директора.

— Ура-а-а-а! — хором зарепетував восьмий «А». — Капець самостійній! Молодець, Самоха!

Тільки Потап сидів мовчки і спершу ніяк не міг зрозуміти, причому тут Самоха, якщо десь тече труба? Ромко Загорський постукав себе кулаком по лобі, мовляв, ех ти, Потапе, порожня твоя голова… Потім змилувався і таки пояснив йому, в чому весь прикол: треба взяти мобільний, встановити замість рінгтону звук плюскоту води, запхати його в кульок (щоб у телефон не потрапив бруд), замаскувати в непримітному місці і — опа! — самостійну з алгебри зірвано!

Не минуло й п’яти хвилин, а громовий голос Катерини Іванівни вже підганяв двох слюсарів із розвідними ключами, паклею та сумками, де було повно кранів, гайок та інших залізяк, до місця аварії. За цією трійцею поспішав директор, якому математичка встигла розповісти, що він, сякий-такий-безгосподарний, довів школу не просто до лампочки, а до самої ручки. Ще через хвилину всіх дітей вигнали з класу, і слюсарі взялися шукати джерело прориву. Але… Самоха вчасно встиг витягти із квіткових горщиків два схованих туди «джерела».