Розділ «Життя за життя»

Дара вивела колону дітлахів на перон терапорту і роззирнулася. Довкола вирувало життя. Геники вантажили групи полонених дітей у вагони гравітаційного потягу. Периметр охороняли озброєні вартові, котрі слідкували, щоби серед дітлашні не знайшлося відчайдухів, які спробували б утекти. Наглядачі, прикріплені до кожного гурту малих в'язнів, керували посадкою до вагонів.

Дівчина тихо наказала дітлахам зберігати спокій та рухатися за нею. Дара повела групу до голови гравітяга. Вона напружено розмірковувала: «Як звідси вийти самій та вивести дітей?»

— Підкажіть, прошу, номер вашого гравітяга? — Дара спокійно звернулася до двох геників, що знаходилися у кабіні.

— Двісті вісімдесят два.

— Але мені потрібен не цей! — обурилася дівчина.

— Пані, якісь проблеми? — запитав охоронець, котрий почув розмову Дари з начальником потягу.

— Я отримала розпорядження посадовити цих, — вона зневажливо тицьнула правицею у бік зграйки дітей, — на геть інший гравітяг. Очевидно, мені передали на комунікатор помилкові дані.

— Перепрошую, але наш укомплектовано повністю, ми не чекаємо жодної групи — всі на місці, — втрутився начальник, що визирав з кабіни. — Мені шкода, але доведеться повернутись туди, де їх вам видали.

— Гаразд! — холодно, але підсипаючи у голос трохи злості, проказала Дара, граючи роль розлюченої наглядачки, що стала жертвою чийогось недбальства. — Звісно, я не можу вас просити забрати неочікувану групу, але хтось за свою помилку ще отримає на горіхи!

Охоронець периметра спробував допомогти:

— Вам викликати мобілет, пані?

— Ні, дякую! У мене — свій. На все добре! — попрощалася «наглядачка» з ним і навмисне різким тоном наказала дітям: — Ворушіться! Уперед!

Пополотнілий Андрій, котрий стояв ні живий ні мертвий, поки Дара давала виставу, здушено скомандував до малечі: «Ходімо!»

Процесія безперешкодно оминула люб'язного охоронця та рушила туди, куди їй правицею вказала геничка. Назирці за дітьми пішла і сама Дара. Ніхто із недавніх співрозмовників навіть не глипнув їм услід, вважаючи, що інцидент вичерпано.

«Двері... Не озиратися! Дійти до дверей спокійно...» — у вухах фальшивої наглядачки шуміла кров, у якій вирував адреналін, але дівчина без поспіху довела колону дітей до виходу.

Щойно всі опинилася поза полем зору геників, Дара уважно роззирнулася, не розслабляючись ні на мить. Дівчину цікавили камери спостереження. На щастя, у цьому приміщенні їх не було.

Геничка хутко розкрутила рулонний планшет і завантажила схему терапорту. Вона уявляла своє місцезнаходження, й чудова пам'ять підказувала їй шлях, яким треба повертатися у технічні переходи. Але дівчина хотіла упевнитися та, крім того, прикинути, куди би міг податися Тарас.

Він рано чи пізно, якщо виживе, звичайно, піде до одного з трьох пунктів, де заховано їхні запаси. І Дара вирішила вести дітей до найдальшого. Так безпечніше. А гард однаково обійде всі три криївки, аби спробувати відшукати її та дітей.