Розділ «Новий світ»

— І сама ще не знаю, подивимося. Але я не люблю, коли на питання відповідають запитанням, — стерла грайливу посмішку з обличчя Кріста.

— Гаразд, вибач. Гарантій дати не можу, але сподіваюся, що ми зможемо бути разом довше, ніж лише ніч. Зрештою, багато залежить від тебе. Йди у спальню, люба! Побудь ще у сукні, тобі дуже гарно в ній. Не роздягайся, я сам зніму її з тебе. Зажди хвилинку, я — в душ!

Олег справді залишився з нею. Обом вистачило кількох днів, аби переконатися, що вони цілком підходять одне одному. Вирішивши пожити разом, пара, після майже сімейної наради, перебралася у Брейн.

Колишній Лондон, як і решту обраних великих міст, геники перейменували. А інші поселення вони покинули напризволяще. Аби зменшити ризик руйнації новонародженої цивілізації внаслідок якогось природного катаклізму, вони оселилися на різних континентах, плануючи згодом, коли їх стане більше, поступово освоювати вимерлі міста.

Кріста недовго шукала нове житло для себе й Олега у Брейні. Вона перебрала кілька варіантів, аби віднайти ідеальне місце, і вибрала будинок, розташований поблизу табору, в якому працювала.

Ще у перший — найважчий — тиждень після пандемії, хай як втомлена від виснажливих рейдів, Кріста знаходила час, аби замислитися над своїм майбутнім. Думка про працю у таборі, де виховуватимуть слухняних лакеїв із малих діпрів, спочатку мимохіть викликала спротив. Але дівчина розуміла, наскільки перспективною є ця робота. Згодом покірних, добре вишколених рабів цінуватимуть на вагу золота. А й для себе вона в таборі зможе відібрати найкращих роботящих слуг.

Тому в Брейні, відкинувши геть сумніви, Кріста лізла зі шкіри, аби показати себе чудовим організатором. Геничка домоглася свого. Звісно, також важила історія з гардом, якого так і не знайшли.

Хоча до пошуків залучили три бригади, проте досвідчений вояк зумів уникнути і смерті, і полону, ще й врятував тих дітей, за котрими прилітала до його будинку перша група Крісти. Навіть знайшлася геничка, яка йому допомогла! Випадків, коли вцілілі діпри намагалися захищатися, загалом було небагато. І вже зовсім рідко вони чинили опір, досягаючи бодай якихось успіхів.

Мимоволі оточуючі, знаючи про те, що Крісті майже вдалося здолати такого ворога, як Тарас Мончин, корилися її наказам. А молода жінка жодного разу не дала приводу засумніватися у своїх здібностях. Тож чимало співпрацівників готові були підтримати її кандидатуру на посаду директора виховного табору.

Спочатку Кріста конкурувала за це місце з іншим претендентом — Заком Гіндебергом. Той наполягав, щоб малих рабів тимчасового табору з ангарів аеропорту перевезли до університетського містечка. Однак перемогла ідея Крісти. Вона надала на розгляд робочого об'єднання табору власний план, над котрим добряче попрацювала, залучивши до розробки ще й Олега.

Місцем розташування навчально-виховного закладу для обслуги геників жінка запропонувала обрати в'язницю Гарену, що знаходилась неподалік від Брейна. Її письмова пропозиція, лаконічно й умотивовано викладена на листівках та розповсюджена серед геників, що працювали у РО, переконала більшість з них. Тож на зборах робочого об'єднання табору було вирішено перевезти малих рабів до Гарени.

Передислокація виховного табору зайняла близько місяця. І під час переїзду наглядачі схвально відгукувалися про молоду жінку та її вдалі, добре продумані вказівки та розпорядження.

Зіпхнути Гіндеберга зі шляху до омріяної посади геничці допоміг випадок. Кріста якось пізно ввечері вийшла зі свого кабінету, в котрому навіть часто залишалася ночувати, коли була так змучена, що не вистачало сил повертатися додому. Геничка допізна засиділася, підписуючи замовлення на роботів, зброю, продукти, зо дві години ще витратила, обмірковуючи і накидаючи пункти пропозицій щодо методів виховання діпрів.

Нарешті, аби трохи перепочити, вирішила прогулятися до поста охорони. Крокуючи вздовж кабінетів, жінка помітила смужку світла з-під дверей барлогу Зака й почула дитячий плач. Кріста завмерла.

— Не тре-е-ба, — скиглила дитина, — дя-ядю-у, не тре-е-ба.

— Знімай все, швидко! — почувся тихий роздратований голос Гіндеберга.

Раптом ниття обірвав звук ляпаса, далі почулося істеричне схлипування.

— Будеш вити, зв'яжу і битиму. Замовкни! Хутко роздягайся!

Кріста блискавкою метнулася до свого кабінету, увімкнула зображення всіх камер, обрала потрібну, вмонтовану в кабінеті Зака. Вона тріумфувала: «То була геніальна ідея! Який Олег молодець!»

Саме чоловік підказав їй обладнати потайки всі кабінети камерами, котрі важко було виявити. Нещодавно винайдені пристрої діяли за принципом фасетного ока комахи. Мікроскопічні прозорі частинки у вимкненому стані осідали на будь-яких джерелах освітлення: люстрах, бра, лампах. Коли ж надходив сигнал певної частоти, мікропроцесори збирали кожну малу лінзу в точці із заданими координатами. Найкращим місцем для збору мікрочастинок у єдине «око» вважалася перша-ліпша лампа, бо через прозорий шпигунський пристрій безперешкодно проходило світло, він не відкидав тіні, тож людина не помічала його. Після завершення запису камера-кулька знову розпадалася на дрібні лінзи. При потребі її можна було й знищити. Малі лусочки спалахували й згоряли, майже не залишаючи після себе слідів.