Розділ «Нова криївка»

— А мені таке дурне в голову лізло, — Олексій співчутливо поплескав гарда по рамену. — Ну, розташовуйтеся.

— А де Дара? — стрепенувся Тарас.

— Воду шукає... Варити ж їсти треба. І пити. Відключили водогін, — коротко прозвітував товариш.

— Дідько! Треба натягати побільше великих бутлів. Тільки не потикатися до супермаркетів! Краще з якогось малого магазину.

— Дарця знайде, — бадьоро запевнив Олексій і, щоб відволікти змученого друга від тривожних думок, додав: — Ми тут за день багато встигли. Бачиш, і матраци приготували для всіх, і балони з плитами, і консерви з крупами є...

— Я хочу пісяти... — раптом озвалася мала Оксанка, поторсавши Тараса за рукав.

— Тут є туалети! — радісно вигукнув Олексій. — За диспетчерською, ходімо, це недалеко. Треба всім показати! А потім повечеряємо!

Діти, що збитою до купки зграйкою притихлих пташенят спостерігали за обома чоловіками, заусміхалися до Олексія. Веселий та приязний дядько, який так відрізнявся від суворого Тараса, сподобався, здається, усім без винятку.

Малі потупцяли за ним на екскурсію до туалетів. Гард почимчикував за дітьми, котрі неначе курчата за квочкою гуртом поспішали за його другом. Він був вдячний Олексієві за те, що той перебрав на себе піклування про дітлахів. Дорога сюди і справді вимотала підполковника.

Щойно чоловіки заходилися біля вечері, як прийшла Дара. Спітніла і захекана, вона штовхала поперед себе супермаркетівський візок, ущерть наповнений пляшками з водою.

— Доню! Та нащо ж ти стільки навантажила?! — схопився на ноги Олексій, допомагаючи Дарі виволікти в куток приміщення десятилітрові бутлі з цінною рідиною.

— Нам багато треба, — відмахнулася дівчина, важко дихаючи, — завтра ще підемо.

Тієї ночі вередувала мала Світланка, котра заходилася від плачу. Віра авторитетно заявила, що в дитини лізуть зуби, тому вона така неспокійна. Тарас постановив перевести немовля із черговим опікуном в іншу кімнату, аби решта могла відпочити.

Призначив на чергування Віру, котра спокійно погодилася і займалася малою до світанку. Дівчинка навіть не розбурхала наступного чергового, щоб помінятися. Тож гард після сніданку наказав Вірі поспати, а немовля передав Оксані. Решта дітей отримали різноманітні посильні для них завдання.

Дорослі наступного дня облаштовували побут. Тарас спочатку не переймався їжею, бо її було вдосталь у спорожнілих будинках. Та в модулях продукти поступово псувалися. Доводилося годувати дітей абияк, добре й те, що знайшлося достатньо їжі для немовляти. Її вистачило би малій Світланці надовго.

Важливо було, на думку Тараса, зробити запаси круп, солі, овочів, інструментів, одягу, особливо, теплих речей. Гард порадився з Дарою та Олексієм, і дорослі вирішили облаштувати кілька криївок у різних місцинах терапорту, щоб не наражати всі здобуті запаси на втрату.

Також дорослі замислилися, яким чином досягти повної автономності у продовольчому питанні. Як не крути, а зрозуміло, що з міста рано чи пізно все ж доведеться забратися. Щоб забезпечити себе їжею, потрібно посадити город, бажано знайти свійських тварин.

Спочатку Тарас планував швидко втекти з міста, та хутко відкинув цю ідею, бо розумів, що у підземних переходах терапорту легше врятуватися від погоні, ніж у полі чи в лісі.

Та й холодна дощова весна — не найкраща пора року, аби подорожувати із гуртом дітлахів і шукати сховок від геників. Окрім того, гард чудово знав старий шпигунський фокус. Найпростіше заховатися під носом у ворогів, спостерігаючи за кожним їхнім рухом, аніж там, де не зможеш бачити, до чого вони готуються.

Тому трійця дорослих постановила: пересидіти у підземному вокзалі до виїзду звідсіля геників. А поки що збирати необхідні продукти, речі, реманент. Дорослі сподівалися, що харчів їм вистачить. Залишається тільки себе не виказати і не потрапити до рук переслідувачів, адже доведеться ще якийсь час жити поруч із ними.