Розділ «Полювання»

Коли невдовзі гард обійшов модулі, усі дітлахи вже полягали, слухняно виконуючи його наказ.

А підполковник вирушив на пошуки своїх попередніх вихованців із «Гардіани». Першою він хотів віднайти Дару. Тарас знав, де вона живе. Він товаришував з батьком цієї дівчини майже все своє життя... Всередині підполковника дев'ятим валом підіймався страшний гнів на геничку, котра для нього була не просто ученицею, а й донькою друга... Гард подумав: «Уже мертвого друга, хоча... Ні, не варто себе дурити марними надіями».

Тарас був свідком кожних Дарчиних уродин, починаючи від першого року. Для нього ця дівчинка стала майже донькою, адже власних дітей у нього з Юлею не знайшлося. Ніколи в гості до Завійських не заходив без подарунка для Дарці. А тепер чоловіка душила божевільна ненависть. Раз у раз накочувалася і затоплювала душу лють на цю суку, котра вбила власного тата! На них усіх! Та найбільше — на неї, зрадницю.

Щоб встигнути за ніч перебити трьох покидьків, колишніх учнів, Тарасові потрібен був мобілет. Тому він, відійшовши кілька кварталів підземними переходами, піднявся у перший-ліпший будинок і вибрав навмання квартиру. В модулі підполковник хутко знайшов ключі від пришвартованої машини — жіночої «Cloud». Гард невдоволено зітхнув: у невеличкому дамському мобілеті було значно менше місця, ніж у його просторому «Whirl-і».

Тарас натиснув гравіатор. Машина легенько здригнулася, відриваючись від швартувального майданчика. Раптом чоловік відчув запаморочення і відпустив важіль. Мобілет скреготнув дном — тверда посадка з висоти півметра видобула жахливий звук із літаючої машини. Гард лише спромігся тремтячими руками відчинити дверцята.

Чорнота перед очима поволі розійшлася, потрохи вирівнялося дихання. Підполковник сидів і дякував невидимому Богові десь там, за хмарами, що цей напад не стався трохи пізніше, коли машина вже злетіла би ввись. «Що тоді, дурню, сталося би з дітьми?!» — запитував себе гард. Він виборсався із жіночого мобілета, відчуваючи, як жахлива втома зробила м'язи штивними, а голову — важкою.

Тарас знав, що можна з'їсти наступну стимулюючу пігулку і повернути себе у форму. Але гард із сумнівом зиркнув на невелику пластину з таблетками, котру вже тримав на долоні. Троє геників проти втомленого діпра... Кожен з них — тренований, небезпечний і розумний ворог. Так, у нього є перевага несподіваного нападу, але часу на підготовку немає. Треба імпровізувати. Незначна похибка, неочікувана обставина — і діти залишаться без єдиного дорослого, котрий здатен їх захистити та вберегти від полону.

Ці роздуми зайняли всього декілька секунд. Уже через півгодини підполковник лежав у ліжку чужої квартири будинку сектора А. В чотирьох модулях поряд спали його малі. Засинаючи, гард подумав: «Завтра...»