Розділ «Полювання»

Ліді, хоча вона й виглядала молодшою, виповнилося вже шість років. Дівчинка, мабуть, найгірше з усіх дітлахів пережила жахи минулого дня. Тарас знайшов її поруч із батьками. Ліда лежала на ліжку поміж двома нерухомими тілами і дрібно тремтіла. Гард спершу подумав, що від лихоманки, проте дитина не підхопила ту страшну недугу, яка вбила її батьків. Підполковник легко підняв худеньку дівчинку, що взагалі не опиралася. Здавалося, вона навіть не помітила чужинця. Чоловік заніс її, безвільно прихилену до його широких грудей, у свою квартиру, де вже зібрався чималий гурт дітлахів.

Дорогою до ліфта і в кабіні Тарас говорив до неї, однак дівчинка не реагувала на слова. Що було робити? Гард облишив свої спроби вивести малу із трансу. Він просто поклав дитину на канапу та й майже зразу забув про неї, бо перша шалена ніч продовжувалася далі й вимагала напруження усіх його сил.

Зараз, кинувши швидкий погляд на скоцюрблену дівчинку, Тарас занепокоївся. Ліда, вочевидь, так і не оговталася після пережитого, перебуваючи у якомусь дивному стані заціпеніння. Чоловік подумав: «Вона несповна розуму. Треба якось привести її до тями. Тільки як? Я ж не дитячий психолог?»

Спохмурнілий гард не міг нічого вигадати, тому знову відклав цю проблему і зиркнув на решту підопічних. Славко, командир останньої четвірки, стояв найближче до підполковника. Хлопчик напружено стежив за Тарасом, готовий будь-якої миті відповісти на запитання.

Гарда тепер гризли чималі сумніви щодо лідерських якостей цього хлопця. Призначення Славка командиром чотирьох дітлахів підполковник уже вважав помилкою. Чоловік зрозумів, що семирічний Славко — слухняний, відповідальний виконавець, але геть не здатний до самостійних рішень. Хлопчак губився у найпростіших ситуаціях, як-от проявилось нині. Тарас, зайшовши у модуль, де розмістилась четвірка Славка, наказав йому зібрати групу: Грицька та двох дівчат — Ніку і Оксану. Командир лише безладно заметушився, підганяючи своїх малих.

Гардові довелося роздати інструкції, чітко пояснивши, що Славко повинен робити. І це допомогло. Хлопець точно виконав усі настанови Тараса. А підполковник второпав, що на Славка можна покладатися за умови, якщо докладно витлумачити необхідні дії. З іншого боку, це був і плюс, оскільки наперед відомо, чого слід чекати від командира цієї четвірки. Та й серед дітей, котрих Тарас ще не встиг вивчити, наразі він не бачив когось на заміну Славкові.

Підполковник звернувся до ватажків:

— Ви доповідатимете мені кожного разу, коли відлучаюся у справах. Що трапилося за час моєї відсутності? Починай, Андрію! Розповідай, як минув день твоєї групи? — Гард заохочувально дивився на підлітка.

— Та нічого не було... Ми хотіли тихо сидіти, але ця мала плаче і плаче, — хлопець тицьнув пальцем в бік піврічного немовляти, що зараз спало на руках Віри.

— Я доручив тобі обережно пошукати їжу, пляшечки, пелюшки по модулях. Вдалося щось знайти?

— Ага! Ми все знайшли! Малу і нагодували, і перевдягли, а вона все одно голосно пищить. Добре, що вже заснула.

— Нічого, малі завжди плачуть, — змахнув рукою Тарас. — Організуй чергування, хай за нею кожен доглядає по шість годин. Чуєте, — звернувся гард до інших трьох командирів груп, — кожен!

— Але вона з групи Андрія, — спробувала заперечити Лариса, та вкусилася за язика, коли отримала у відповідь суворий погляд Тараса.

— Попереджаю всіх, запам'ятайте: жодних суперечок зі мною, ніякого обговорення команд. Негайно виконуєте всі мої накази, бо від цього залежить ваше життя. За непослух покараю.

Гард почергово вислухав короткі звіти решти заступників і виголосив:

— Лягайте спати! Але перед сном кожен збере собі сумку. У кожного біля ліжка повинна лежати повністю зібрана торба з найнеобхіднішими речами, щоб у будь-яку мить ви були готові вирушити. Підйом о сьомій! Сніданок завтра гот...

— Ще рано спати, — знову поткнулася зі своїм зауваженням норовлива Лариса.

Тарас затнувся, але вдав, буцім не почув нічого. Доведеться підтягати дисципліну. Ще невідомо, що робити з невгамовною отаманихою. Наче розумне дівча, та надто вже незалежний характер.

— Сніданок завтра готує група Лариси, тому ти піднімеш своїх раніше за інших! На годину раніше. Ясно? — карбував наказ гард.

Підполковник із прихованим задоволенням помітив, що дівчинка абсолютно правильно зрозуміла ситуацію. На її обличчі спочатку мелькнуло роздратування, потім вона вчасно стримала якісь слова, що вже крутилися на кінчику язика. А далі він зрозумів: Лариса змирилася з вердиктом єдиного дорослого.