Розділ «Призначені жити»

Він переніс жінок та дитину до общини гарда і зник. Точніше — щез із поля зору присутніх тут людей, незримо присутній поруч. Йому просто набридло викладати свій план уцілілим діпрам, умовляти їх. Тим більше, що із жінками було важко домовлятися — надто емоційно вони реагували на появу незнайомця.

Надя прокинулася вслід за Мільцею. Мала рюмсала і, налякана дивними подіями, незнайомим місцем, у якому опинилася, й чужинцями, котрі прийшли щойно, щосили тормосила її, намагаючись розбудити.

Нарешті жінка розплющила очі. І побачила... геничку! Зірвавшись на рівні ноги, вона відкинула Мільцю вбік, мов пір'їну. За мить розлючена фурія стискала шию ворога дужими руками, притиснувши своїм масивним тілом Дару до землі. Ніхто не чекав від прибулої такої спритності й сили. Діпри, котрі щойно пережили подорож на сотні, а то й — тисячі кілометрів, як правило, довше оговтувалися від непритомного стану, в який їх занурював Рой.

Ані тренована геничка, ані Тарас не встигли зреагувати відразу на напад. Лише Рой, помітивши мить тому вибух ненависті у думках Наді, встиг відірвати осатанілу жінку від Дари...

Після цього випадку Рой порадив геничці не зустрічати гостей.

— Краще ти, Тарасе, виходь і все розповідай сам. І про свою дружину також... А то можеш її втратити. Ти бачив, на що здатна розлючена діпричка? — пожартував, глипнувши на Надю, котрій наче б уже розтлумачили її помилку, але жінка вперто в душі не довіряла «цій».

Та Рой знав, що Надя ще стане найкращою подругою «цієї», як вона крізь зуби називала Дару.

Наступні групи знайдених діпрів він закидав до поселення гарда «за спрощеною програмою» — присипляв, не матеріалізуючись перед ними, потім переміщав людей крізь простір до колишнього підполковника і будив їх у чужому місці, де Тарас пояснював новоприбулим усе.

Щоправда, Рой у такі моменти завжди залишався поруч, невидимкою наглядав за поведінкою дезорієнтованих діпрів, аби вберегти і їх, і господарів від несподіваних наслідків шоку після стрибка у просторі.