Розділ «Призначені жити»

Ось чорна колона завширшки зо шість метрів наблизилася до невеликого струмка, який трапився на марші. Перші мурахи зупинилися, у паніці заметалися берегом, але ті, що йшли позаду, безжально зіштовхнули їх у воду. Тисячі комах безпомічно бовталися у воді, решта продовжила рух, прямуючи тілами товаришів, користуючись ними, як живим мостом.

Ліс занімів у мовчанці, повній тривоги і страху. Роката, ведучи сина за собою, тихо відійшов подалі, аби уникнути загибелі. Він знав, що в боротьбі з таким ворогом не допоможе ані двометровий лук зі стрілами, ані мачете, одним ударом якого можна перерубати товсту ліану, ані духова трубка з отруйними шпичаками. Навіть із анакондою чи ягуаром можна впоратися. Але під час зустрічі з мурашиним військом єдино розумна тактика — утікати.

До місцини, де вони живуть, було зовсім недалеко. Роката стурбовано глипнув туди, де смертельна ріка мурах проламувала дорогу крізь джунглі. Та комахи рухалися у протилежному від поселення керунку. Тому ніби можна й не перейматися. Проте очільника племені ця зустріч стурбувала не на жарт. Чи не був то лише невеликий загін велетенської мурашиної армії? Хтозна, а раптом у сельві, десь зовсім неподалік, наближається до його людей непереможна армада комах-убивць?

Чоловік пришвидшив ходу, син легко наздогнав батька. Невдовзі обоє були в селищі.

Моріка виглядала Рокату і зауважила його з яву чи не першою з усіх. Але вона терпляче дочекалася, поки двійко мисливців здадуть здобич жінкам й, упіймавши хвилю, коли зумовлена поверненням вождя метушня вщухла, підійшла до нього.

— Завтра пливеш у місто?

— Ні. Вирушаю через два дні, як сонце зійде, — відповів цей сивий, сухий, але жилавий чоловік, бронзова шкіра, масивний ніс та жваві чорні очі якого виказували предків — аборигенів Амазонії.

— Привези мені солі, тканину, і... — вона затнулася та опустила очі додолу, щоки порожевіли. — Хоча б п'ять пачок... Ну... ти знаєш...

— Прокладок, — чітко і голосно вимовив чоловік, зиркнувши на молодицю з усмішкою.

Вона зашарілася, навіть крізь смоляну засмагу було видно, що кров підступно запалила збентеженням обличчя молодої жінки.

Моріка разом зі своєю сім'єю останньою приєдналася до племені. Вона прийшла вслід за своїм чоловіком і ніяк не могла звикнути до відсутності багатьох речей у своєму побуті. На відміну від старожилів, що ходили майже голяка, жінка й досі не позбулася зайвого тут одягу. Кондиціонерів у джунглях не знайдеш, тож цілорічно панує спека, часто-густо й поза тридцять градусів Цельсія. Тому всі, крім Моріки, давно наплювали на пристойність і користувалися вузькими пов'язками, які ледь прикривали місця на тілі, котрі в цивілізованому світі всі ретельно кутають у одяг. А несмілива і тиха жінка бентежилася, намагалася не гапитися на людей й уникала зайвого спілкування.

Роката прихильно ставився до молодої пари та їхнього семирічного сина. Він сподівався, що згодом жінка не сахатиметься від кожного голого одноплемінника. Старійшина навіть постановив поговорити з Розою-Марією, котра клопоталася справами жіноцтва племені, аби та уважніше поставилася до Моріки і допомогла молодиці давати раду зі зайвою у сельві сором'язливістю. Зрештою, іншого шляху вже нема! Після того, як великий світ охопила страхітлива болячка і вимерли люди, Моріці стало нікуди повертатися.

Роката тоді ледве врятував своїх людей. Не всіх, але більшість вдалося вилікувати. Помер лише старий Зіку — надто швидко його спалила зараза, яка прийшла з великого світу разом із двома дослідниками-туристами та їхнім гідом Гарсіласо. Та пара білих науковців з Європи разом із провідником також не вижили. І хоча їх Роката не вважав своїми людьми та спочатку розсердився, бо саме вони принесли вірус, але врятувати все ж намагався. Даремно, на жаль. Запізно було...

Коли чужі з'явилися, Роката, відчувши щось недобре, грізне, майже непереможне, яке увірвалося в його маленький світ, загублений у сельві, вдався до старого способу — ритуалу аяуаска. Напій зі столітньої ліани, котру він здобув особисто, попрохавши у неї дозволу і вибачення, володів великою силою. І він подарував прозріння. Роката вслухався в голос зілля.

Аяуаска розповідала йому, які й де ростуть рослини, що допоможуть побороти недугу. Шаман дивувався, бо живий дух аяуаска ніколи досі не приводив його до тих рослин. Роката ще не використовував їх у своїй практиці. Але він завжди довіряв духові й не сумнівався. Тому вождь-шаман точнісінько так, як підказувала йому аяуаска, зрізав потрібні ліани, стебла, листки, виспівуючи прохання, щоб рослини дозволили перетворити їх у ліки.

Дух аяуаска радив поспішати й наказав хутчіш виготовити напій. Роката, перебуваючи у стані спілкування з духом, співав, благаючи у рослин, щоб вони віддали своє життя для порятунку його братів і сестер. Шаман виказував величезну повагу тим рослинам, котрі брав у сельві для племені. Тому їхні духи допомогли, не відмовили, спрямувавши потік лікувальної енергії у жінок, чоловіків та дітей. Струмінь вимив, вичистив їх від зарази, наповнив тіла силою життя.

Лише Зіку й трійко прибулих загинули. Але Зіку помер спокійно, йому духи подарували умиротворення, примирення з неминучим. Білі не вміли приймати смерть, тому мучилися. Провідник Гарсіласо намагався повернутися до свого містечка, але аяуаска показала Рокаті човна з його тілом. Енергії життя у тому тулубі не було — шаман бачив це.

Щодня Роката шанобливо дякував духам сельви, що дозволили його племені жити, бо швидко потому довідався, якого лиха зазнали люди великого світу.

Вождь позбирав у своїх одноплемінників пістряві в'язанки прикрас з пір я та насінин, сушену рибу, зміїні шкірки і вирушив в дорогу, аби продати свій крам, а на вторговані гроші закупити необхідні для життя речі. Та вперше після лікування відвідавши найближче поселення, Роката зі здивуванням і тривогою відкрив, що мешканці чомусь покинули свої домівки. Тоді він вирушив далі, вгору Амазонкою. Поселення були пустими.

Страх заповз у його серце, тривога гнала шамана далі. Роката добрався аж до самого Ікітоса. Великий порт, ще недавно гамірний мегаполіс, виявився безлюдним... Шаман поблукав містом, сподіваючись зустріти бодай когось. Мешканець сельви не знайшов жодної людини.