Розділ «Останні»

— А все ж таки... — Тарас не вгавав. — Звідкіля ти взявся? І взагалі... Що відбувається?

— Зайві запитання... Ну гаразд. Відповім, але вперше та востаннє. Колись я був людиною, вченим. Я працював на Марсі. У якийсь момент змінився настільки, що зараз можу значно більше, ніж будь-хто на цій планеті. Повернімося до нагальнішого. То як? Скільки вам потрібно часу, щоб нарешті оговтатися та щось вирішити?

— А геники? — спохватилася Дара після чималої паузи, під час якої вона обмірковувала слова співрозмовника. — Чи не легше їм буде виявити велике поселення і винищити нас усіх, якщо ми зберемося в одному місці?

— От це хороше запитання! У тебе дуже розумна дружина, підполковнику. — Рой помітив, що Тарас здивовано труснув головою, второпавши, що для химерного незнайомця навіть його колишнє звання у «Гардіані» не було секретом. — А щодо геників... Взагалі не думайте про них. Так, ніби їх і нема.

Рой усміхнувся до пари загадковою усмішкою сфінкса. У Тараса спиною побігла крижана краплина поту від того космічного холоду, яким війнуло від останньої фрази дивного співрозмовника. Якимось шостим чуттям гард відразу повірив йому: гениками й справді можна не перейматися.

Рой і не сумнівався у рішенні, яке приймуть ці двоє. Але для годиться все ж надавав їм вибір. Однак Дара не заспокоїлася і ще спробувала розпитати підозрілого дивака про те, чи він, бува, не геник. Мабуть, спрацювала її непересічна інтуїція, хоча у вусі Роя не було характерної кліпси з чіпом — колишній каліка-геник радо позбувся ненависної для нього відзнаки.

Співрозмовник, котрий зовсім не пишався тим, що в минулому належав до генетично змінених надлюдей, рішуче обірвав її питання:

— Все, що вам потрібно знати, я вже сказав. Краще вирішуйте, чи зросте ваша колонія! Якщо приймете до себе інших діпрів, то я надам будь-яку можливу допомогу. А можу я багато. Зважте ще таке: майбутнє ваших вихованців — це шлюби поміж ними, але їх усього чотирнадцять. П’ять дівчат і дев'ятеро хлопців. Ну нехай з'являться ще ваші діти, — Рой усміхнувся, прочитавши збентежену думку Тараса: «Діти?!. Наші?!» — й глипнувши на Дару, яка відвела погляд, второпавши, що незнайомцеві відомо про нічні події у їхньому шатрі. — Це однаково надто мало, аби їхні нащадки утрималися від інцестів. Про наслідки не буду розводитися. Ви і самі все знаєте. Я пропоную шлях, на якому можна уникнути виродження діпрів у прийдешньому. Що більшою стане ваша община, то менша ймовірність наступних шлюбів між близькими родичами.

Геничка і діпр погодилися. Відразу обговорили й деталі. Домовилися, що Рой поступово приводитиме у поселення новачків і підкидатиме також із покинутих міст речі, які знадобляться мешканцям постійно зростаючої общини.