Розділ «Останні»

— На запах прийшов, — завважила дівчина і докинула: — Кріль готовий.

Тарас підсів до вогнища. Він не дивився на Дару, щоб не виказати себе, мовчки відкушував то паляницю, то м'ясо. Дівчина смачно хрумтіла, вгризаючись у соковиту м'якоть.

Загасивши вогонь, Тарас заліз до намету й загорнувся у ковдру. Попереду була довга і, можливо, безсонна ніч боротьби із собою. Дара тихо скрутилася у куточку калачиком. «Наче спить», — вирішив чоловік. Щоб відволіктися, гард вслухався у ніч, сповнену скрадливих шерехів. Він чув пересування здичавілого собаки, котрий нишпорив поруч із їхнім шатром. Боятися тварини не варто, адже пес і сам лякався кожного звуку.

Раптом Тарас відчув поруч рух. Дівчина мовчки підкотилася до нього під бік. Гарячою хвилею шугонуло в голову, чоловік не те що не міг стримуватися, уже й не хотів чекати, прагнув лише її.

Останньою здивовано-щасливою напівдумкою проковзнуло свідомістю: «Сама прийш...» Більше голова йому не служила, вимкнулися всі шелести поза шатром. Залишився голосний шум її дихання, м'якість грудей, які під його долонями вмить спружніли, ствердли, напрошуючись на пестощі. От тільки він не міг довго ніжити її, розвернув обличчям до себе, навалився зверху, жадібно рвучись всередину. Чув, як билась під ним, кричала від ножа прутня, але він не зважав, ще і ще краяв її у розпеченому тумані своєї хіті.

Минуло лише кілька хвилин розслаблення, а чоловік знову хотів її. Проте тепер знав, що буде значно обережнішим та лагіднішим. «Полежи. Я зараз повернуся», — прошепотів у вухо розкуйовдженої голівки, що примостилася у нього на плечі. Поволі вивільнивши руку, він подався геть із намету. У казанку ще залишилось трохи води, чоловік зачерпнув горнятком рідину.

Повернувшись до їхнього тимчасового житла, запропонував їй випити. Дара вдячно мугикнула і великими ковтками спустошила горня. Потім він гарно вкутав її у ковдру та вклався поруч, знову підставивши під її голову своє плече.

Дара тихенько сопіла, а чоловік не поспішав засинати, вдихаючи запах волосся жінки... Його жінки! І був безмежно вдячний, що вона прийшла до нього, інакше би... Тарас щасливо посміхався у темряву. Так спокійно і добре йому не було вже багато років. Западаючи у дрімоту, чоловік згадав свою колишню. Все те життя, весь світ, який залишився у минулому, видався йому таким далеким і чужим, наче спогади іншої людини або фільм про когось.

Рой дивився на цих двох у задумі. Щось починало потрохи визрівати у ньому. Можливо, пара підказує йому найкращий шлях...

Сонце ховалося за туманом. Щойно зі сну, мляве світило ще не набрало сили полуденного жару, аби пробити сивого щита, котрий прикривав болото. Народження нового дня можна було вгадати лише за тим, як помалу із темряви виступили привидами кілька ближніх заморених деревець, що отаборилися на більш-менш сухому пагорбі. Суцільна пітьма поступалася невиразній сірій імлі. Невдовзі туман побілів.

Рой сидів біля намету і чекав, аж поки прокинуться його мешканці. Густюща молочна імла не перешкоджала йому бачити на сотні миль навкруги. Тому Рой не нудьгував, а споглядав, як у поселенні, де зараз не було дорослих, уже порядкували дітлахи, привчені вставати з першими променями сонця. Ось вони заходилися готувати сніданок, поратися біля худоби, міняти на чатах своїх товаришів — вихованці Тараса і Дари займалися всіма звичними щоденними справами й без участі начальства.

Микола разом з Нікою пішов до кіз. Колись пухкий і вередливий триліток за кілька років змінився так, що й не упізнати. Він витягнувся, схуд. Його чорні очі дивилася на світ спокійно, без колишніх злості чи зачаєного бажання втнути якусь капость. Хлоп'я вправно видоїло козу, перемовляючись із Нікою, котра цвіркала молоком, стискаючи дійки іншої кізки. Діти занесли відерка Вірі, Артему й Оксані, які готували сніданок для всіх та заходилися допомагати кухарям. Микола заторохкотів металевими тарілками, розкладаючи їх на столі. Він не чекав наказів старших дітей, просто схопився за роботу. Ніка ж винесла повне відро зі сміттям і висипала його у компостну яму.

Невдовзі варена картопля з кропом парувала на столі. В глеках чекало на спраглих свіже, проціджене через тканину молоко. Віра метнулася до кута й витягла загорнуті у чистий шмат лляної тканини паляниці. Діти хутко зібралися в їдальні, нікого й кликати не довелося. Андрій на правах старшого проказав молитву і всі взялися до їжі. Жодних сварок, непорозумінь Рой не помітив. Діти їли, розмовляли, сміялися з історії, яку розповів Павло про налякану звичайнісіньким вужем Ліду. Й сама дівчинка реготала також, настільки майстерно хлопчак-актор зіграв її страх, а потім ще й дотепно зобразив утечу вужика, що теж виявився страхополохом і безтямно дременув подалі від величезної верескливої істоти. Згодом усі разом заходилися прибирати після сніданку.

Рой укотре з утіхою відзначив організаторські здібності обох дорослих — Тараса і Дари, які навчили малих жити у зовсім нових для них умовах.

Уміння ясновидіти, зазирати у майбутнє підказало Рою, що Андрій, котрий із підлітка стає юнаком і задерикувато смикає Ніку за кіски, помітно хвилюється у присутності цієї дівчинки. А вона із пуп'яночка розів'ється у прегарну квітку. Також Рой відчував, що Павлові судилося колись покохати Ліду, а от Лариса із Оксаною, мабуть, не оберуть собі у пару когось із присутніх на цьому сніданкові хлопчаків... Радше, із пізніше прибулих, котрі вливатимуться в общину Тараса і Дари згодом.

Ці передбачення вельми цікавили Роя. Він завзято вираховував майбутні пари, приглядаючись до вцілілих діпрів. Особливо пильно досліджував здоров'я, гени, їхні можливі комбінації, ймовірності, намагаючись розгорнути перед собою панораму прийдешнього. Поступово об'ємна, протяжна у десятиріччях, грандіозна кінострічка життя ясно поставала перед ним.

То було нове відчуття панування над часом і простором, що суттєво відрізнялося від примітивних дослідів на Північному полюсі. Надзвичайно заплутана задача, яка починалася з огрому вихідних даних про кілька сотень людей, для вирішення котрої треба було враховувати грандіозне число факторів, повільно давалася йому. Це втішало й надихало Роя, народжувало дивовижне почуття всемогутності, за котрою стояла величезна відповідальність без права на помилку. Він захопився розв'язуванням задачі, яку навіть найгеніальніший геник-каліка — колишній Рой — ще кілька років тому й уявити собі не міг.

Першою заворушилася у шатрі Дара. Для Роя непрозорі стінки намету також не становили перешкоди, тому він бачив, як услід за жінкою прокинувся й Тарас і потягнувся до подруги.

Поки тривав пристрасний цілунок коханців, Рой зрозумів, що зараз знову стане мимовільним свідком любощів пари, а в нього не було наміру чекати ще. Рой хотів поговорити з обома, тому й голосно кахикнув.

З намету майже миттєво виткнулася долоня з паралізатором. Рой захихотів. Йому щоразу більше подобався цей завжди готовий до бою чоловік.