Розділ «Володарка Гарени»

Із Консулом директорка Гарени познайомилася на аудієнції, отримавши офіційне запрошення до палацу. На жінку він справив незбагненно потужне враження. Те, що господар Брейна Владлен Коротич — красень, її здивувати не могло, адже усі геники могли похизуватися чудовою зовнішністю. Крісту збентежили неймовірна сила і впевненість, яку випромінював цей двадцятисемирічний чоловік. Він говорив мало й неголосно, але кожне його слово звучало вагомо й безапеляційно. Завжди в повній тиші. Люди завмирали, наче кролі перед анакондою, слухаючи Консула.

Директорка Гарени отримала запрошення також і на вечерю, котра розпочалася після офіційної аудієнції. Вона сиділа за овальним столом поруч із Коротичем та не могла струсити із себе магічного заціпеніння. Як, зрештою, усі присутні — семеро гостей Консула. Жінка перебувала у дивному трансі аж до кінця учти, запам'ятавши назавжди королівські профіль, погляд і поведінку Владлена.

Зустрівшись із його точнісінькою копією, котра висіла з броньованого чорного мобілета, Кріста остовпіла.

— Міко! — простягнув долоню незвичайний гість. — Радий познайомитися! Брат просив допомогти вам.

— Також дуже рада! — пробурмотіла жінка, второпавши свою помилку.

Звісно, Консул не покинув своїх справ і не примчав її рятувати. Вона ж чула про брата-близнюка Владлена! Як могла забути?!. А чутки приписували йому не меншу владу, ніж має Консул.

Кріста видушила з себе ввічливу посмішку й запросила гостя до лабораторії, у якій метався розлючений Джордж.

І все закрутилося у вирі розслідування з блискавичною швидкістю. Міко за півгодини встиг викликати бригаду спеців. Ті виставили усіх з приміщення й заходилися вишукувати докази та реконструювати події минулої ночі в лабораторії. Міко Коротич довірив викликаному слідчому перевіряти на поліграфі правдивість свідчень Гмінуея, охоронця. Він не випускав з рук комунікатор, роздаючи розпорядження.

Ще через три години Міко Коротич ознайомився зі звітом своїх людей, які працювали в лабораторії. Він знову комусь дзвонив, щось наказував. А через шість із чвертю годин після своєї появи тут покликав до себе вкрай роздратовану й добряче знуджену від тиняння коридорами клініки Крісту.

— Знайшли асистентку?.. — з дверей запитала вона Коротича.

— Вона непричетна. І, швидше за все, вже мертва. Її підставили, щоб відвести підозри від іншого. Це охоронець.

— Але... Та ви його ж відпустили! Чому не затримали?!

— Так. Я його відпустив, а мої люди прослідкували за ним. Між іншим, вашого охоронця теж ледь не вбили, Крісто. А через кілера ми вже вийшли на замовника. Щойно я отримав повідомлення: ваше обладнання їде сюди.

Директорка Гарени ошаліло дивилася на точну копію Консула. Міко дав їй хвилину, щоб оговтатися.

— Хто замовник? — врешті-решт запитала Кріста.

— Вам цього не треба... Повірте, більше цей... конкурент вас не потурбує. І, до речі, Крісто, запатентуйте винахід. А ми допоможемо налагодити виробництво. Звісно, ви — в долі, а Гмінуей отримає вельми гідну винагороду і карт-бланш на будь-які подальші дослідження.

Кріста опустила очі. «Я — в долі? От нахаба! Нічого собі! І швидко ж вони беруться до справ... З іншого боку, могутні заступники з цих близняток... Від їхніх пропозицій, схоже, не варто відмовлятися», — жінка напружено обмірковувала слова Міко Коротича.

— Ну то як, будемо партнерами? — озвався чоловік.

— Так, — рішуче погодилася Кріста.

Після неприємного інциденту в лабораторії все змінилося. Охороною зайнявся Міко. Він також докинув на рахунок лабораторії фантастичну суму на розширення досліджень. Кріста доручила Гмінуею підібрати собі кількох асистентів.