Розділ «III»

Мстиславу нічого не лишалося, як погодитися на дивну пропозицію брата. Вони тихенько звивистою стежиною спустилися у місто. Дорогою Мстислав уважно поглядав на місто, що розкинулось біля південного підніжжя гори. Саме місто розділилося на три нерівні частини. Одна займала гору, з якої саме спускався Мстислав з Левом, із замком на самій вершині і дитинцем біля її підніжжя; тут жив сам князь із челяддю. Друга частина займала значно більшу площу і тулилася до гори, ближче до дитинця. Власне це й було місто. Люди тут жили ще до того, як батько братів, князь Данило, вирішив побудувати замок. Мстислав відзначив, що й будинки тут багатші, й не туляться один до одного, і кам’яна церква посередині. Далі від гори, понад річкою, розкинулося третє поселення. Колись Лев розповідав, що батько дозволив людям, котрі розбирали за наказом монголів міські мури, залишитися у Львові, виділивши для них заболочену місцину на півдні. Лише вісім років минуло відтоді, а місто розрослося і вже не вміщалося у відведеній площі.

Мстислав здивувався, помітивши, що прямують вони саме туди. Він вирішив наразі не запитувати, залишивши питання на потім, коли вони повернуться у замок. Тим часом люди, які зустрічалися їм дорогою, впізнавали Лева, вітали його, щоправда, по-різному: дехто звичайним поклоном, смерди — до землі, але ніхто не дивувався із несподіваної появи князя у самому місті. Схоже, Лев бував тут часто.

— Куди ти ведеш мене? — запитав Мстислав.

— Уже привів, — відповів Лев, зупинившись на березі річки Полтви.

Очерет, яким густо поросли береги річки, злегка гойдався від течії.

— Дивись, брате, ось тут я закладу замок, — урочисто повідомив Лев.

Мстислав недовірливо подивився на брата, потім на вогку землю, затим обернувся на гору і лише тоді запитав:

— Чому саме тут? І чим тобі теперішній не догодив?

— Ти добре почуваєшся у мене? — поцікавився Лев.

Молодший брат невизначено нахилив голову.

— А чому?

— Ти не образишся? — поцікавився Мстислав, зовсім так, як колись робив у дитинстві.

— Та кажи-бо!

— Ти вибач, але це постійне завивання вітру за стіною терпіти несила, — зізнався князь луцький.

— І не тільки тобі, — хутко підхопив його слова Лев. — Констанція ось узагалі у Перемишль переїхала, каже, що у неї голова болить від тутешніх вітрів. А коли я остаточно переберуся сюди, нижній замок буде дуже доречним.

— Чому саме сюди?

— Львів знаходиться в центрі нашої землі, а це багато чого варте.

Мстислав, котрому вже набридло слухати подібні натяки, підійшов до Лева впритул і прямо запитав:

— Брате, давай поговоримо відверто. Я розумію твій стан і поділяю твою стурбованість. Для мене ти завжди був взірцем. Що ти робитимеш після того, що дізнався?

— Що ж, давай відверто, — згодився Лев. — Але не тільки я, але й ти.