Розділ «X»

— Але дні його полічені, — закінчив той. — Можливо, навіть і не дні.

— На все воля Божа! — повчально відгукнувся Світозар. — Розповідай! Але спочатку скажи — ти дійсно католик?

Запитання заскочило Тугара зненацька. Він було вже запідозрив, що розмова, яка минула, була лише випробуванням, але Світозар заспокоїв його.

— Слово «католик» звучить однаково на багатьох мовах, — сказав воєвода. — Ну, то як?

— Так, воєводо, я католик і визнаю Папу Римського намісником Христа на землі, — сміливо підтвердив Тугар. — Це міняє справу?

— Ні. Зовсім ні. Для мене це не має ніякого значення. Просто мені тепер зрозуміло, навіщо німець вигнав мене з кімнати. Він тобі хоч не висповідався?

— Я не монах і не пов’язаний таємницею сповіді.

— Тоді що він тобі повів?

— Його звати Томас. Сам він із Пруссії, з якої саме місцевості — не знаю. Принаймні, вирушив він на наші землі саме звідтам. За його словами, завдання йому дав Людвіг фон Бальдерсхейм, ландмейстер Тевтонського ордену.

— Що це за завдання? — поцікавився Світозар.

— Наша фортеця.

— Тустань?

— Так він каже. Хоч і зізнається, що це лише одне із завдань.

— А інші?

— Оцінити, наскільки захищеними чи незахищеними є південні землі князівства. Крайньою межею, куди мав намір дістатися Томас, була Бакота.

— Дістався?

— Ні, на нього напали дорогою туди.

— Він знає, хто це був?

Тугар похитав головою.

— Томас не знає нашої мови, тому нічого не зрозумів, що говорили розбійники, але я попросив його описати нападників.