Розділ «Серед темного лісу»

– Ловко... тільки більше не треба... – одповів Марко, дивлячися з острахом на пістоля.

Подивилися на стовбур дуба, що в нього стріляно, але таки влучив Самко, зідрав геть кору. Зрадів він тому дуже. Де ж таки, він тепер справжній стрілець, не соромно й на Січ з’явитися. Але краще було б Самкові не стріляти в лісі, бо потім той постріл не минув даремно.

Набив Самко знову пістоля та поклав біля себе. Тепер їм зовсім не страшно нічого, коли в них є отака зброя.

Горить вогонь, виблискує, наче танцюючи на стовбурах дерев. Сидять біля нього бурсаки, вечеряючи смачно, хоч у них самий тільки хліб з сіллю. Та на волі все добре їсться.

– Ну, вже тепер, Марку, не думай аніяк спати до ранку, – зауважив, повечерявши, Самко. – Бо як поснемо бува, то нам вовки й ноги пообгризають. А тебе й до пупа з’їдять, то ти не почуєш. Це тобі не на сінникові в Братському. Треба звикати не спати, бо як прийдемо на Запоріжжя, тебе поставлять на варту, а вже там коли заснеш, тоді буде тобі гірше, ніж від отця Сави. Запорожці жартувати не вміють. Вони, брат, такі, – розповідав Самко про запорожців, начебто він уже бував серед них.

– Ще б я думав отут спати. Це вже ні. Не спатиму, – запевняв Марко.

– Ой, дивись! Ти такий, що й не думавши захропеш, – остерігав його Самко, хоч йому й самому хотілося спати.

Назбирали дві великі купи сушнику, сіли біля вогню, порішивши не спати до ранку. Самко держав напоготові в руці пістоля, а Марко – важку патерицю отця Аники. Почали балакати сидячи, згадували бурсу. Чужа вона тепер їм зовсім. Що їм тепер хто, коли вони самі собі. Вільна їм воля. Ось тільки вони дійдуть до Чернігова, знайдуть отого одноокого козака, а там з ним на Січ. Поробляться вони козаками, а козакові й сам чорт не брат.

Балакають вони, хоч найбільше Самко, а Марко коли-не-коли скаже слово, а найбільше присягається й запевняє, що він не спить та й не думає спати. А вже, мабуть, незабаром і ранок, бо напосідає сон, так і хилить, а проте не піддаються хлопці, сидять браво.

Каже щось Самко, але йому здається, що він щось не те каже, що треба, не в лад, та й голосу свого не пізнає, мов не той. А що ж таке він оце тільки що сказав? Щось зовсім не до ладу... А що не до ладу?.. Хтозна-що...