Розділ «Охоча молода»

– Ой, ха-ха-ха! – не вдержався знову Самко.

– Го-го-го! – загогокав за ним Марко.

– А чого ви? На кутні! – образилася Гапка.

– Та це я з Марка. Він, оцей Марко, такий, коли йому хто нагадає про паски, так і зарегоче від радощів, – сказав Самко.

– Великий, а дурний, – погодилася Гапка. Вона кинула батога, скинула сакву, а хліб з неї переклала за пазуху. – Ще може схочу їсти, бо піп не дасть, а самими поцілунками ситий не будеш, – промовила вона сама до себе і пішла:

Ой, гой-я, гой-я, гой-я!

Це нас буде двоє, двоє,

А ще кажуть добрі люди:

Там де двоє, й третє буде.

Самко трохи не падав від сміху, а дивлячись на нього реготав і Марко.

– Ой! Ха-ха-ха!.. Думав пропаду... – реготав Самко. – Оце буде шлюб...

– Нам сміх, а Борисові сльози, – сказала Дося. – Ви не знаєте, що воно за Гапка. Не так вона дурна, як буває смілива та люта. Коли б справді можна одружити з нею Бориса, то вона була б йому за найбільшу кару.

Григор задумливо хитнув головою.

– Чи вийде там що з цього, чи ні, а воно одверне на час Борисову увагу. Він і є найстрашніший наш ворог, – сказав Григор.

З-за альтанки з’явився млинар. Хоч він ішов озираючись, а проте обличчя його було таке радісне, що такого бурсаки ще не бачили за час свого пробування отут.

– А йдіть-бо скоріше до хати, – сказав млинар, весело посміхаючись. – Василько прибув...

– Татко мій... татко... – прошепотіла Дося. Вона спершу аж заточилася на ногах, почувши несподівану звістку, а потім побігла, наче полетіла.

Усі теж хотіли йти, але зупинив Григор, вказавши на сплячого Петруню.

– Треба, щоб він побув до вечора замкнутий десь, – сказав Григор.

Марко взяв його на руки, мов дитину, і поніс до млина. Замкнули його сплячого, а самі пішли до млина, щоб побачити гостя з Січі.