Розділ «Астрологія»

Закрутилося в голові в Самка. Не знає він, що далі казати, бо й нічого казати. Глянув на Григора, аж бачить, що й той зблід, збагнувши, що погана справа. Глянув на Марка, а в того вже пика повертає з ученої на дурну. А пан жде відповіді. За спиною в пана посміхається злорадо Борис. Запанувала важка мовчанка. Аж ось Борис наблизився до пана.

– Насмілюся сказати, ваша ясність, що вони – не знахурі, а якісь дурисвіти й брехуни. Коли б на мене, то я звелів би їх пов’язати та всипати гарапників, щоб не дурили ясного князя.

«Оце вже вскочили, як слід», – промайнуло в голові в Самка. Уже він зиркнув навкруги, думаючи наробити шелесту та тікати кудись. Підвів їх отой Борис. Позирнув на Бориса й Марко. Хоч і не меткий він на розум, а догадався, що погане щось, коли вже й розумний Самко ні в сих, ні в тих. А Борис забалакав про гарапники, до яких Марко був не дуже охочий.

– Це він отой, що зуба... – пробубонів наче сам до себе Марко. Аж підскочив раптом чогось князь, коли Марко сказав оте. Він аж ліг на стіл грудьми і вп’явся очима в Марка.

– Як?! Як?! Зуба? – запитав князь палко. – Так! Так! Угадано! Угадано! Він ворог мій лихий! Він, Зубов! – скрикнув князь. – Ну, далі я мовчу... – похапливо додав він і замовк, озирнувшись на гостей. А по хвилі вид його зробився радісний. – Так – Зуба? – перепитав ще раз Марка.

– Еге ж, зуба, – одповів Марко байдужо.

– Усе вгадано! Нічого й казати. Ви справжні волхви. А особливо отой великий! – указав він на Марка. – Вам сказали зорі про того, кого ви не знаєте й не бачили. Небагато слів, а все сказано.

Князь задоволено випив кубка. Адже Зубов був коханцем цариці Катерини.

– А що ж воно станеться з отим Зубом? – запитав знову Марка князь.

– Та що з ним станеться, коли вже сталося. Розбилася й пропала череп’янка, а зуб упав, – одповів Марко, не розуміючи, чого пан зацікавився його зубом.

– Упав? Упав?! – перепитав зовсім радісно князь. – Розбилося!.. Тепер я зрозумів. Воно й повинно було розбитися! – говорив сам до себе радісно.

Дивувався мовчки Самко, не знаючи, що воно саме сталося, про який зуб іде розмова, а проте видно, що перевернулося на добре, не треба тікати. Он і в Григора засміялися весело очі. А Борис наче аж позеленів від злости. Ось як він позирає люто на Марка і знову наблизився до князя, щось хоче з’ясувати князеві, про який зуб казав йому отой дурний приблуда.

– Насмілюся ще сказати, ваша ясність, про оцих знахурів, що вони...

Але князь гнівно зиркнув на нього, вдарив долонею по столу.

– Не смієш ти нічого після цього! Ти надто взяв волю. Втручаєшся, куди тобі не слід. Послухав би я був тебе, то й не знав би нічого. Ні слова мені про знавців!

Злякався Борис, аж присів. Не радий, мабуть, що й обізвався. Уже коли князь сказав, щоб ні слова про те, то треба мовчати, а то позбудешся панської ласки.

Повеселішав Григор, що так несподівано повернулося на краще, що князь, через свої настирливі думки про ворога, повірив у те, у віщо хотів вірити.

– Астрологів, мудрих віщунів, треба розуміти з півслова. Ними керує високе натхнення, – сказав Григор.

– І ти мене не вчи, – буркнув князь, а проте без гніву, навіть задоволено. – Я знав давно, що впаде мій ворог, а ось зараз і знавці сказали. Річ нелегка вгадати чужу думку і сказати прізвище, коли я сам від себе ховав його в думках. Сьогодні ж вирушу на Курськ, дізнаюся, що там, а потім до Москви, – говорив радісно князь. – Іди мерщій до замку, нехай зараз запрягають карету і подають сюди, – наказав він Борисові. – Охоронників буде з мене дванадцяти; за камердинера беру Гнідого Петра. А Фрик Карлович нехай наготує шкатулу, він знає. Ну, іди!

Борис пішов швидко.