Розділ «Григор та Петруня»

– Мене? Мене?.. – почав згадувати Петруня. – Здається, сім разів.

– Отож воно. А мене – сто двадцять дев’ять разів. Тебе, Петруню, і били хтозна за віщо – пересолив або недосолив обід, чхнув голосно, не так подав штани, вино розлив, або розбив тарілку, – перелічував Григор.

– А тебе? А тебе за віщо?- перебиваючи й сердячись, питав Петруня.

– Мене найбільше за наукову спробу, – одповів той жартливо.

– Що ж то воно таке? – запитав Григора млинар.

– А це така спроба: чи можна роздратувати пана, щоб він раптом сказився і не розказався? – одповів той.

Аж підскочив Петруня, почувши отаке.

– Ти чув, млинарю? – запитав він, вирячивши очі. – Докажу! Докажу на тебе панові. Ось ти побачиш! – сказав він Григорові. – Ось як він шанує пана! Він глузує з пана. Кахи, кахи! Тьху, кат його візьми! – розсердився він дуже.

Злякався млинар, дивлячись на Григора, що він сам на себе наволік отаке лихо.

– Чого ти сердишся, Петруню? І я ж люблю й шаную пана не менш, як і ти, – мов заспокоюючи Петруню, сказав Григор.

Скипів Петруня ще дужче, аж посинів.

– Ти любиш?! Ти шануєш пана?! Кахи, кахи! Тьху, кат його візьми! – вилаявся він люто.

– То нехай і візьме кат пана, коли ти так хочеш, – наче байдужо погодився Григор, моргнувши непомітно оком млинареві.

– Кого нехай візьме кат? – запитав здивовано Петруня.

– А того, кого ти лаяв: пана. Ти ж оце тільки що сказав: «кат його візьми». Ось і млинар чув, – зазначив поважно Григор.

– Ну, от... ну, от... – злякано забалакав Петруня. – Розбійник ти, розбійник! – захитав він докірливо головою. – Щоб ти власним язиком удавився. Ото б я та лаяв свого пана... Кахи, кахи! Тьху, кат його візьми!

– От удруге вилаяв! – підхопив Григор. - Млинарю, чули?

– Та чув, нема де дітись, – сказав млинар.

– Та що ж ти чув?.. Що ти чув?.. – прискіпався Петруня до млинаря і аж устав з колодок. – Пропали б ви обидва! Таке сплели. То я лаяв свій кашель, а вони... Отак не довго підвести людину під різки. Дізнався б пан, то й усипали б на старість. Не доведи Господь. Кахи, кахи! Тьху, кат його візьми!

– Хоч би вже Господа Бога не лаяв, – з докірливою побожністю сказав Григор.