Розділ «Подія на шляху»

– Ну, а тепер будемо рушати. Підсадіть пана та його прибічника, нехай поїдуть з нами до лісу, – сказав Сива Шапка. – А ви, – звернувся він до Самка й Марка, – ідіть куди вам треба. Ми, як бачите, своє зробили.

Узяв Самко з воза сакви й патерицю. А розбійники, сівши на вози та берлини, торкнули коней і попрямували в той бік, де синів густий ліс.

Лишилися бурсаки знову самі, дивлячись один на одного.

– Так отаке воно, Марку, – сказав Самко, скидаючи з себе жіночу керсетку й віночка з стрічками.

– Еге ж, – погодився Марко, скидаючи теж з себе зеленкуватого мундира.

– Казав мені запорожець, що Січі вже нема. А запорожцеві казали про те пани. А пани всі брехливі. Чи так, Марку?

– Атож.

– Коли ми самі побачимо, що нема Січі, то вже тоді й нема.

– Авжеж.

– А зараз нам треба брати ноги на плечі та тікати подалі звідціль, бо як ще раз ускочимо в отаке, то вже не вискочимо, – закінчив Самко.

Передяглися вони в одежу, що їм дав Старий, та й рушили, поки що не знаючи, куди.