Розділ «Частина дев’ята Чортомлик і Cолоха»

Якщо царицю поховали в центрі, то цар мав бути десь збоку. Чи не хитрість це – покласти царицю на видноті, аби грабіжники обібравши її, більше нікого не шукали, обмежившись центральним похованням, і таким чином вціліє могила владики.

Так воно, власне, й виявилося.

Центральне поховання – цариці, – було пограбоване, а бокове, – царя – лишилося ніким не чіпаним. На що й сподівався ще раніше Веселовський. Був радий, що саме так і виявилося, і його професійне чуття не підвело. Тепер, власне, тільки й починалися справжні і, головне, результативні розкопки та дослідження.

Взялися за царя, шкодуючи лише про одне: аж жаль, що не збереглося його імені, ніхто не знав, коли він був царем, скільки царював і в результаті чого опинився в могилі. Втішало те, що поховання невідомого царя (але певно, багатого, можного й авторитетного, якщо його поховано під таким грандіозним курганом) вціліло і тепер багато чого розповість про Скіфію.

Владику Скіфії знайшли в боковому підкопі, що грав роль окремої могили – майже поруч з головною чи центральною ямою. Археолога Веселовського нарешті відвідала удача – слідів пограбування владики ніде й на позір не було видно.

Широка поховальна камера, у яку вів підземний коридор, була схожа на печеру з трьома додатковими боковими нішами.

В найбільшій – такому собі підкопі, хитро замаскованому в стіні ями, – і лежав цар, у двох інших знаходилися поховальний інвентар та різні речі того ритуалу, посуда тощо.

В головній ніші швидко виявили тайник, де й були заховані цінні речі, і все – ціле-цілісіньке, незаймане-нечіпане, все лежало так, як і було тисячі років тому покладене. (Пограбувавши центральне поховання, грабіжники були певні, що із своїм завданням вони впорались і більше нічого путнього і вартого їхньої уваги під курганом немає, а отже, й поживитися більше нічим. Треба пам’ятати, що подібні рішення приймалися в тісному лазі, власне, норі, де можна було пересуватися лише поповзом, майже скорченим, в норі, що могла в будь-яку мить обвалитися (що й сталося, наприклад, при пограбуванні Чортомлицького кургану), в задушливій поховальній камері, повній сморіду – навряд чи на час грабунку труп цариці встиг повністю розікластися, в суцільній пітьмі, яку й уявити – там, на поверхні, серед білого дня, важко (чадні смолоскипи навряд чи рятували ситуацію), отже, все робилося поспіхом, тож було не до пошуків інших поховань.)

Покоївся владика вельможно, в бронзовому грецькому шоломі, вбраний у пишні шати, розшиті золотими бляшками з рельєфними зображеннями і все навколо нього сяяло – як відкрили могилу – золотом і сріблом. На руках – п’ять золотих браслетів, на шиї золота гривна із головками левів на кінцях.

На радощах Микола Іванович поривався навіть станцювати гопак, що його знічев’я, під час дощів, коли розкопки припинялися, навчився в місцевих селян – та так станцювати, щоб і земля задвигтіла! – але заважали умови і тіснота. Та й могила – забобонні дядьки раз по раз хрестилися – не місце для танців. З трудом заспокоївшись, Микола Іванович перехрестився, помолився й присів навпочіпки біля тлінних останків царя. Біля них стояв парадний посуд: шість срібних посудин (на одному – сцени полювання кінних скіфів на лева, що, очевидно, відбувалося ще за час перебування скіфів у Передній Азії, в Причорномор’ї такі звірі не водилися) і ще велика дерев’яна посудина, прикрашена прибитими до неї рельєфними пластинами. В сховку (коли його відкривали, наперед були певні, що там знаходяться найкоштовніші речі, якщо для них приготували окреме замасковане місце, і не помилилися) лежала масивна плоска чаша – фіала, прикрашена фігурками левів, які терзають козла, – традиційний і улюблений сюжет кочівницької знаті, на якому – та подібних – номади виховували молоде своє покоління: будьте воїнами-левами, як леви терзайте своїх супротивників, і перемога буде завжди за вами!

Разом із своїм повелителем були поховані (попередньо, звичайно, задушені) двоє слуг – зброєносець та виночерпій, а також п’ять коней. У великих глиняних амфорах колись було вино, а в мідних казанах тоді ж полишили й м’ясну закуску, звану напутною їжею.

Зброя царя прикрашена коштовним металом.

Горит (одна з дорогоцінностей Солохи), у якому виявилося 180 наконечників бронзових стріл (древка їхні, як і сам лук, зотрюхли) – оббитий розкішною срібною пластиною.

Обкладка традиційно мала кілька поясів-фризів рельєфних прикрас. На верхньому – лев і грифони терзають оленя (вже знайомий «звіриний стиль»), на широкому середньому фризі – сцена поєдинку кінних і піших воїнів. По одягу й зброї – короткі акінаки, бойові сокири, довгі каптани, оторочені хутром, просторі шаровари, довге волосся, що спадає на плечі – і ті, і ті скіфи. Ось тільки вершники бородаті і явно немолоді, а піші юнаки безбороді. Зрозуміло, що зображена сцена битви представників двох скіфських племен, але яких? І за віщо вони стали між собою на герць? Молоді безкінні воїни вродливі (симпатії творця на їхньому боці), а ось вершники наче аж потворні – вирячені очі, товсті губи, носи «картоплиною». Чи не боротьба це, бува, тих скіфів, які після багаторічної відсутності, повернувшись з походів у Передню Азію, зітнулися в степах Причорномор’я з молодим поколінням, яке на той час підросло, і мусили з ним воювати за місце в степах? Про це писав Геродот.

«…Хоча вирішальну перемогу над кіммерійцями скіфи здобули ще в період, який передував їхнім передньоазіатським походам, при поверненні в Причорномор’я вони знову витримали тяжку боротьбу за остаточне утвердження свого панування. Аналіз переданого Геродотом епічного сказання, в якому відображені ці події, дає підставу думати, що супротивниками скіфів було молоде покоління народу, що населяв Керченський півострів (Боспор Кіммерійський). Свого часу жителі цього півострова були підкорені скіфами, і тому скіфи вважали їх своїми рабами. Відновивши силу під час тривалої відсутності основної частини скіфів, цей народ (очевидно, кіммерійці) зробив спробу повернути втрачену незалежність. Намагаючись захистити свою землю, повсталі викопали рів «від Таврських гір до озера Меотиди». Скіфам вдалося знову підкорити цей народ лише після жорстокої битви. На думку дослідників, на срібному налуччі (гориті. – В. Ч.) з кургану Солоха зображена сцена битви престарілих скіфів, які повернулися з походу, з молодими супротивниками» (Історія Української РСР. Т. 1. С. 134–135).

І нарешті – нарешті! – найбільша коштовність, що стане вершиною скіфсько-грецького мистецтва, відомого на сьогодні: біля голови царя лежав золотий гребінець – як художній виріб він і нині не має собі рівних у всьому світі! Вже за один цей гребінь варто було розкопувати Солоху!

…Друже мій! Пишу тобі листа і з жалем думаю, що ніякий опис ніякими словами не може передати того, що побачиш власними очима, тримаючи в руках гребінь, тож такі речі, дорогий сябро, треба дивитися, як кажуть, в натурі, в живі очі, та все ж я спробую його бодай побіжно і чисто інформативно описати, аби ти міг мати хай і віддалену уяву, що ж таке знаменитий золотий гребінець Солохи.

Золотий гребінь (так, так, той відомий і нині нам предмет особистого туалету у вигляді довгої пластини із зубцями з одного боку (можуть бути і з двох) для розчісування волосся – його, крім хіба що лисих, носять всі чоловіки в кишені (як і для скріплення волосся та прикрашення наприклад, жіночої зачіски), виконаний з таким талантом і майстерністю, що по всьому видно: майстер-гребінник був видатним художником і творцем свого часу! Жаль, що не збереглося його ім’я!

Вага знахідки 294 грами, висота – 12,3, а ширина – 10,62 см. У нього дев’ятнадцять довгих чотиригранних зубців, що скріплені фризом із фігурок лежачих левів, а над ними – скульптурна група, композиційно блискуче побудована, двох піших воїнів, озброєних акінаками, а третій у центрі на коні з мечем.

Скіфи зазвичай довговолосі й бородаті, вбрані в типовий для них одяг – каптани, взуті в м’які чобітки, що їх греки називали «скіфіками». У двох (піших) поверх каптанів зодягнені захисні обладунки, у вершника в центрі (чи то, бува, не сам цар?) – на голові грецький шолом, на гомілках – поножі, звані у греків кнемідами. Зброя зображена чи не з фотографічною точністю – щити різної форми й конструкцій, горити – повні стріл, короткі скіфські мечі-акінаки, спис…