Розділ «Частина друга Змій-дівиця, або Любов у Гілеї. Скіфія легендарна»

Змій-дівиця, або Любов у Гілеї. Скіфія легендарна

Коли люди були великими дітьми, майя вважали себе «народом змії». Як народжувалися боги

Незаперечна істина: уявлення про світ і про себе в ньому люди з прапрадавніх часів утілювали – через призму, звичайно, поетичної фантазії, уявлень та філософських роздумів, – в образи богів та героїв.

За тисячоліття народи і племена (та й що це за народ чи плем’я, якщо вони не мають своїх богів?) Землі понароджували стільки богів, що їх за кількістю і в тисячу не вбгаєш! А щоб лише описати надприродних покровителів, потрібно чи не десятки товстелезних томів!

І мова йде лише про тих богів, які вціліли, збереглися в історії людства, не загубилися в пітьмі віків, не зникли разом із своїми творцями, не вивітрилися з пам’яті народної, адже тоді – на зорі людства – історія ще була надто короткою. (Знову ж незаперечна істина: боги смертні – як і всі інші, прості й пересічні, ті, хто й створив богів. Як сказано в одній з «Упанішад»,[16] боги помирають скрізь і всюди. Разом з народами чи племенами, що їх породили, адже їхня опора, місце їхнього перебування – серця, пам’ять, душі і розум людей.)

Образи богів іноді міняються, одні після першотворення застигають навічно, наче в камені, з якого вони здебільшого й витесані, інші ж розвиваються, набувають нових рис і властивостей (разом з розвитком народу, що їх створив), треті – зникають. Як непросто нам тепер збагнути тих людей, які пішли в небуття, так непросто нам збагнути і їхніх богів – адже як проникнути в духовний світ тих, кого вже немає на землі? А ми нині вже представники зовсім іншої цивілізації, відмінної від їхньої, навколо нас зовсім інший світ і наші знання, дякуючи наукам, надто відрізняються від того, що було відомо первісним людям. Хоча в розумовому відношенні – якщо не брати до уваги досягнення науки і техніки, що їх ми не завжди здатні усвідомити й збагнути, – ми в принципі недалеко відійшли від своїх праотців, від первісних людей. А якщо й відійшли, – зіронізував один з дослідників цього питання, – то невідомо ще в який бік… Гм…

Судячи з творів мистецтва, засобів праці, що збереглися, інтелектуально і психологічно пралюди не дуже від нас відрізняються (маються на увазі кроманьйонці), а де в чому вони нас і перевершували.

У всіх народів існували (і нині існують) казки про перетворення людей у тварин і навпаки. Тварини в таких казках неодмінно мають людські риси – анімізм. Іноді ця пара – тварина і людина – поєднуються в міфах в одній іпостасі. Так виникли звіроподібні люди або – людиноподібні звірі. (Перші прообрази майбутніх богів.) Це ми сьогодні скептично ставимося до таких творінь (звіролюди, людиноподібні звірі), а в прадавнину, як світ був ще незбагненним і лякливим, наші прапращури таким чарівним казкам ого як вірили!

Перетворюючись (у міфах, ясна річ) у звірів чи птахів, людина (здебільшого це першопредок) здобувала нові, не властиві їй раніше можливості і якості (неймовірна, наприклад, сила тощо) і в той же час залишалася людиною. Тільки ще могутнішою, грізнішою і страшнішою, такою, яку співплемінникам не просто було подолати. Так вважали туземні мисливці Африки, Південно-Східної Азії, Австралії, Південної Америки, Сибіру… До речі, в Сибіру існували легенди про людину-оленя, а в Австралії про людину-кенгуру, в Африці вірили в людину-леопарда. Тож не дивно, що тотемічні першопредки австралійців уявлялися одночасно і людьми, і тваринами (іноді рослинами). Це були кенгуру-люди чи люди-кенгуру.

В первісних племен (власне, в їхній уяві) існувала людина-мамонт (збереглися такі наскельні зображення) і людина-бізон, людина-ведмідь і людина-олень. Словом, в уяві людини кам’яної доби (та й пізніших часів) – це був узагальнений образ Великого Мисливця, надлюдини і надзвіра. Себто божество полювання. Як водночас і символ єдності – що було важливо – людини з природою.

Так виникли боги і божества.

Тож і не дивно, що в Давньому Єгипті, наприклад, перші боги були напівлюдьми, напівтваринами. Це хоча б бог Гор (Хор) у вигляді людини з головою сокола і розпростертими крилами. Звіроподібну голову мав і Осиріс – бог мертвих і водночас родючості, тісно пов’язаний з теологічним тлумаченням єгиптян, з уявленням про царя. А ось інший бог і покровитель померлих Анубіс зображувався в образі шакала (або з головою шакала, іноді собаки). Хопі, бог Ніла – це людина з баранячою головою, Себек – бог води і розливів Нілу – з крокодилячою, богиня Хатор (Хатхор) – з головою корови. А згадаймо сфінксів – левів з людськими обличчями. (Між іншим, за віруванням давніх єгиптян душа людини (її звали Ба) уявлялась неодмінно у вигляді птаха з людським лицем.)

Грандіозні крилаті бики Ассирії з людськими головами звалися шеду. Це були стражі царських чертогів, які охороняли їх від ворогів – видимих і невидимих. Зображувалися вони у високих тіарах із занозистими, гордовитими і зарозуміло-пихатими лицями, з очима, що люто виблискували, з великими бородами і кожний такий людинобик мав аж п’ять ніг – гроза грозою!

Взагалі боги Ассирії здебільшого мали людські голови, тулуб лева, крила птаха, а на животі – зміїну луску. Головний бог Мардук теж був крилатим биком з головою людини і зміїною лускою.

В шумерському місті Лагаш (Месопотамія) знайдені зображення биків з людськими головами (у деяких з них і верхня частина тіла людська). Це – відгомін прадавнього землеробського культу бика, що пізніше перетворився в бога-бика і людину водночас. На срібній вазі з Лагоша – шедевр шумерського мистецтва ІІІ тисячоліття до н. е. – зображено чотирьох орлів з левовими головами.

А ось фінікійський бог, відомий з Біблії як золотий телець, зображувався у вигляді позолоченого бика (став символом, ідолом, якому поклонялися іудейські племена, взагалі ж у переносному значенні – це багатство, збагачення як єдина мета життя).

Бик (жуйна тварина родини бичачих роду парнокопитних) був досить популярним у пастуших племен, основою господарства і благополуччя. Дикі бики й нині зустрічаються в Європі, Азії, Північній Америці. Породи великої рогатої худоби, що походять від диких биків (турів) поширені на різних континентах. До биків відносять яків, лобатих биків, зубрів і справжніх биків. Народна назва самців свійського бика – бугай. Воли – кастровані бики, яких використовують як тяглову силу. Скіфи теж кастрували биків, перетворюючи їх на волів – некастрованими биками важко було управляти. Биків обожнювали як могутню силу в ті далекі часи первісного людства, тож і богів своїх уявляли в образі биків. Чи – людинобиків. Як і взагалі – чудовиськами. Згадаймо хоча б грецького міфологічного Мінотавра – людинобика.

Майже в кожного народу на зорі його історії тварини виступають в образі богів чи героїв. У китайців покровитель лікарів і цілителів Бян Цяо – істота з пташиним дзьобом і крилами кажана. В образі птаха китайці уявляли й іншого свого культурного героя Фусі, який навчив людей рибальства та полювання, винайшов риболовні снасті, сітки для ловлі птахів, а також ієрогліфічну писемність. Дві тисячі років тому його уявляли як людину з тілом дракона (дракон – позитивний образ китайської міфології), а прародительку Нюйвой – з тілом змії. Така людина з тілом змії в ранзі богині у світі людей з’явилася задовго до скіфів. А ось покровитель воїнів, які воюють за праве діло – Гуань-Ді в уяві китайців був звіролюдиною з головою барса і кігтями тигра. (Була в китайців ще одна звіролюдина Цзочі з величезним іклом. А герой Юй-Юй спершу був в образі дракона.)

Не відстали від давніх китайців і давні перуанці та інші племена і народи Північної Америки. В ацтеків бог Кецалькоатль, наприклад, був подібний до птаха і змії. Прадавні перуанці зображували людей-соколів, людей-оленів, людей-лисиць, людей-птахів (збереглося зображення людини-ягуара і людини-пуми) – їм поклонялися, особливо племена мочика.