Розділ «Частина дев’ята Чортомлик і Cолоха»

І тут Забєліна, який до того не знав ні дня ні ночі, підстеріг перший удар. Хоч він і допускав (правда, як передбачення), що могила може виявитися пограбованою, проте вона й виявилася такою. Пограбованою!

МОГИЛА ВИЯВИЛАСЯ ПОГРА-АБО-ОВА-АНОЮ!!!

Як підметеною під мітлу!

І пограбована вона була ще в ті далекі віки, одразу ж після похорон скіфського владики. Не виключено, що одні й ті ж особи, які ховали царя, облаштовували йому вічну домівку (й отже, знали, де що у ній лежить цінне й безцінне!), самі її й пограбували, як скіфи, поховавши царя, покочували далі безмежними степами, і край той знелюднів.

Життя Забєліна, здавалося, зупинилося і втратило свій сенс, як росіяни кажуть, «в одночасье». Все. Можна випрягати коней із грабарок і розпускати по селах грабарів. І як тепер звітувати перед казною за витрачені минулого літа 5000 рублів і стільки ж цього літа?

Порожньою, наче підметеною могилою?

Ні, життя таки й справді втратило тоді для Забєліна сенс.

Так здавалося Івану Єгорововичу, і він навіть не підозрював, що його ще чекає у пограбованій могилі…

Але…

Третє «але» в нашій розповіді, що виражає здивування, і третє – щасливе. Недарма ж М. Номис (він же Смирнов Матвій Терентійович), український етнограф, фольклорист, письменник і педагог, зазначав у своїй видатній праці про українські приказки, що «нема нічого без але».

Не обійшлося без «але» і в нас.

Але, на щастя, тільки-но прадавні здирники, прокопавши грабіжницький лаз в товщі кургану, а потім і в материковій частині поховання дісталися до царських скарбів і заходилися вичищати – тут вони встигли – центральне поховання, як стався рятівний обвал. (Для нас рятівний.) Грабіжники поклалися на міцність материкового нечіпаного ґрунту і нічим не скріпили проритий лаз, як то роблять гірники, і поплатилися за свою безпечність. Правда, їм ще й повезло – крім крайнього, – і вони, притьмом кинувшись у куряву землі, що обвалилася, визадкували назад, але одного з них, що, певно, забарився, таки завалило… Тільки-но він, охоплений жахом в пітьмі тісного лазу розкрив рота, аби заволати про поміч (але хто йому там, на глибині десяти чи й більше метрів у вічній пітьмі, в тісному лазі міг допомогти, як кожен сам рятувався як міг?), як земля, що ринула на нього, загасила його смолоскип і забила його широко відкритий було рот… Невдаха-грабіжник, хруснувши кістками під вагою землі, коли й ребра його повилазили з боків, навічно залишився в чужій могилі – воістину не треба вже було копати йому ями і хоронити його. Це зробив курган. Там і пролежав непроханий гість скіфської могили, доки його у 1863 році не знайшов Забєлін. Під землею, що обвалилася, стояло відерце із викраденими у могилі золотими прикрасами, а поруч лежав розчавлений скелет самого крадія – одержав, як кажуть, по заслугах!..

Біля його потрощених кісток археолог знайшов чимало золотих бляшок великої художньої цінності, що колись прикрашали багате вбрання покійника, шість мечів (їхні руків’я були обкладені золотими пластинами), а також золоту обкладку дерев’яних піхов меча, на якій була викарбувана сцена битви скіфів з греками. Але й це ще не все. В грабіжницькому ході знайшли золоту оббивку горита, з поквапу загублену. Його покривала тонка пластинка з кількома смугами карбованих рельєфів, що на верхньому фризі відображала мить боротьби диких тварин та різні сцени з міфів із життя знаменитого грецького героя Ахілла. Горит, очевидно, був виготовлений в одній з грецьких колоній Північного Причорномор’я, здогадно Пантикапея, і майстер, судячи з його унікальної роботи, був великим художником (жаль, що його ім’я залишилося невідомим!). Скіфи не знали прикладного мистецтва та й не поривалися ним займатися – краще за них це виконували грецькі майстри – тільки плати. Аби не втрачати багатих замовників, грецькі умільці намагалися догодити знаті тубільців, тож старалися і виготовляли такі вироби, що користувалися стійким і незмінним попитом у Скіфії.

Ось на верхньому фризі в смертельній сутичці левиця, бик, вепр і лев…

Пантера терзає дикого козла, а на другій половині пантера і лев – оленя…

Все передано динамічно, зі знанням справи, навіть відчувається та напруга, що оповила бійку.

На середніх широких фризах – різноманітні сцени з міфів про легендарного Ахілла.

Вище – якогось скіфського юнака навчають непростому мистецтву стрільби з лука.

На цьому фризі головним персонажем виступає чи не всюдисущий на обкладці Ахілл з мечем в руках, ліворуч од нього сидить Одіссей з товаришами та інші герої міфів.

Видно по всьому, що творець горита – футляра для стріл та лука – був добре обізнаний з перипетіями грецьких міфів про популярного Ахілла – його культ у ті далекі часи був вельми популярним серед номадів Північного Причорномор’я, і майстер знав, як і чим догодити багатим замовникам.