Розділ «Частина дев’ята Чортомлик і Cолоха»

А як жваво і динамічно, з великою художньою довершеністю, просто з блиском передана сцена бою двох піших і вершника! Спершу вершників, очевидно, було двоє, але один з них утратив коня (він лежить під ногами і стікає кров’ю). Прикриваючись щитом, піший захищається від верхівця, який заніс над ним спис. На поміч вже спішить інший вояка, теж піший, з оголеним акінаком і той, котрий втратив коня, вже приречений, адже навряд чи витримає сутичку з двома суперниками!

На лицях воїнів – гнів і лють, віра в свою перемогу. Як все колоритно і з великою художньою якістю передано на золоті – до найменших подробиць як в одязі та зброї, так і в психології воїнів!

Щодо техніки виконання, то видно, що окремі фігурки – воїнів та коней – викарбувані зі шматочків золота, а потім філігранно спаяні.

Насамкінець майстер відполірував гребінь, підправив різцем окремі деталі, і шедевр готовий! Чи користувався ним цар за життя, зачісував-розчісував своє довге волосся, чи мав для цього простіший гребінець, наприклад, широко розповсюджений дерев’яний, а золотий беріг і потім забрав його з собою на той світ?

Швидше друге. Золотий гребінь мав слугувати йому в іншому світі, у небесному світі бога Папая.

І слугує й нині, вражаючи світ мистецькою довершеністю. Ні, друже мій, що б не казали, а грецькі майстри постаралися! До всього ж творець солошинського гребінця добре був обізнаний з побутом та життям кочівників, тож і зумів усе передати з документальною, як би ми сьогодні сказали, точністю, що в поєднанні з його обдаруванням і допомогли створити шедевр! (Іноді думаєш: а раптом майстер був скіфом – ось звідки його знання скіфського побуту тощо, – а мистецтву своєму він навчився у грецьких майстрів Боспору, га? Таке не виключено.)

Є щось спільне між трьома курганами – Чортомлицьким та Солохою з Подніпров’я і Куль-Обою, що здіймався колись біля Керчі на узбережжі Керченської протоки – всі вони грандіозні із грандіозних, зведені в одному стилі (наче один і той же курганний архітектор їх споруджував), належать до найбільших степових пірамід Придніпровської Скіфії, до її найвеличніших курганів, званих царськими.

Вони найбагатші за своїм начинням (навіть попри те, що всі вони у тій чи тій мірі були пограбовані в минулому), і ці три кургани прославили Скіфію і скіфів, увійшли до всіх видань світу. І в кожному з них знайдено по шедевру: в Чортомлику – амфору, в Куль-Обі вазу (кубок), в Солосі – гребінь, і ці витвори досі не мають собі рівних. (До вищеназваних курганів за грандіозністю споруд та багатством начиння примикають інші кургани України – Огуз, Козел, Гайманова могила, Олександропільський і, безперечно, Товста Могила, що збагатила людство золотою пектораллю.)

Три найбільші кургани Скіфії мають багато спільних рис як поховального обряду, так і подібного інвентаря. Та й споруджені вони були чи не в один час. Точніше, в одну епоху (Куль-Оба – остання чверть IV, Солоха – середина IV, Чортомлик – кінець ІV ст. до н. е.). Вони ж чи не найповніше розповіли світові про те, як у причорноморських степах 2300 років тому жили скіфи.[76]

Геродот, розповідаючи про похорони скіфських владик, зазначає, що своїх царів вони ховають в «області Геррос», неподалік від дніпровських порогів (до неї буцімто 40 днів плавання від моря).

«Сьома ріка – Геррос, – пише «батько історії». – Вона відділилася від Борисфену в тому місці, доки течія його нам відома. Від того місця пливе осібно. Називається, як і той край, Геррос. Тече в напрямку моря і відмежовує країну кочівників від царських скіфів. Впадає до Гіпакіриса».

Місцезнаходження трьох рік, названих Геродотом – Пантикап, Гіпакірис і Геррос, точно й нині не встановлено (всі інші ріки, названі Геродотом, означені).

В місцевості Герри, де жив підвладний скіфам народ гери, знаходився в VІ – V ст. до н. е. головний цвинтар скіфських царів і знаті.

Нині існує багато версій щодо знаходження річки Герри і області Геррос. Є й така: вона, загадкова Геррос, насправді там була, де колись здіймалися кургани Чортомлик та Солоха – себто біля Нікополя на нижньому Дніпрі, там, де виявлено величезне кладовище скіфів. (За деякими версіями, назва загадкового народу (племені) гери походить від грецького слова «герон», що означає плести. Звідси гери – ті, хто плете. Хоча б різні вироби з лози, очерету чи соломи).

Нині всі багатства знаменитих курганів України (за винятком хіба що пекторалі з Товстої Могили) – Куль-Оби, Чортомлика, Солохи й інших, на жаль, в Росії, у її славетному Ермітажі…

Нас, простіше кажучи, пограбовано.

Відкрито і серед білого дня. І те, що в нас забрано, виставлено як своє власне…

Вже почався й триває третій десяток літ, як Україна – незалежна європейська держава (якою вона, між іншим, і була до «приєднання» її в 1654 році до Росії). Маємо вже п’ятого президента (другий посідав верховне крісло два строки підряд), але жоден з них і словом не заїкнувся про повернення Україні її скіфських скарбів, викопаних у різний час з її надр і нині виставлених в Ермітажі. А подібний прецедент у світовій практиці вже був. Коли Греція втратила незалежність і була окупована турецькими військами, англійці (за згодою султана) вивезли з афінського Акрополя 201 ящик скульптур і ті викрадені скарби згодом розмістили в Британському музеї.

Греція терпіла й терпіла таке зухвальство й нахабство, але після того, як у 1830 році була відновлена її незалежність, уряд звернувся до Англії з вимогою повернути скарби, що по праву належали грецькому народові. І знаєш, друже, що відповіли британці? А те, що, мовляв, лондонський клімат (до речі, мрячливий і вогкий) більш сприятливіший для викрадених скульптур, аніж грецький (сухий і сонячний). Правда, як милість (можливо, в насмішку?) англійці прислали в Афіни гіпсовий зліпок однієї викраденої з Акрополя скульптури – це ж треба, га?

От і думаєш… Можливо, греки самі ж і винуваті? Річ у тім, що колись їхня богиня перемоги, незрівнянна Ніка, зображувалася як прекрасна жінка з великими крилами за плечима. І ось, не мудруючи, греки подумали: перемога завжди непостійна (що загалом так), а тому перелітає від одного противника до іншого. Тож афіняни, аби Ніка раптом не могла перелетіти від них до їхніх противників, нічого кращого не придумали, як позбавили богиню крил. І безкрилою увічнили в скульптурі. Вважалося, що позбавлена «літального апарату» богиня Ніка назавжди залишилася в Афінах… Тільки то вже була не крилата богиня Ніка, а просто… просто приземлена звичайна жінка. Бодай і вродлива.