Розділ 21

– Чекайте, чекайте! – намагався стримати людей Залізняк, однак цей бурхливий потік зупинити було годі.

Побачивши цей стрімкий кидок гайдамаків, Младанович аж за голову взявся.

– До брами! До брами! – намагався організувати захисників фортеці її комендант, однак жовніри немов заклякли: вони не сподівалися такого розвитку подій. А на мурі, звідки щойно стріляли, раптом спалахнула бійка: шляхтичі зійшлися між собою, вихопивши ножі і шаблі.

– Зрада, зрада! – кричали одні.

– Ганьба! – відповідали інші, рубаючи один одного як найлютіші вороги.

Тим часом браму таки зуміли зачинити, гайдамаки ж намагалися її вибити, аби вдертися у місто. Почулася стрілянина. Залізняк зі старшинами також подалися туди, аби остудити гарячі голови, однак у такій веремії уже ніхто нікого слухати не хотів.

З боку Грекового лісу стояла сотня коліїв, створена переважно із досвідчених гайдамаків та запорожців. Вони не кинулися на штурм, чекаючи команди отаманів, тож тепер лише спостерігали за розвитком подій.

– Умань треба брати сьогодні, інакше справа затягнеться на бозна-скільки, – висловив свою думку один із запорозьких отаманів. Бувалі братчики впізнали його відразу – Кіндрат Лусконіг. Додав: – Пани самі вибрали свою долю.

Схоже, про вбивство Шелеста рядові братчики ще нічого не знали, тому з великою цікавістю поставилися до пропозиції Лусконога.

– Що пропонуєш?

Кіндрат показав пальцем.

– Бачите, отам шматок муру відвалився після гарматного обстрілу? Зараз ляхи всі побіжать до брами, тож беріть драбини і гайда зі мною…

Запорожці бігли швидко, тримаючи драбини на своїх плечах. Оборонці фортеці і справді не відразу побачили цей маневр, зосередивши увагу на брамі; коли ж нарешті звернули увагу, то Лусконіг із товаришами уже приставили драбини і лізли вгору. Через пролом у стіні це було зробити набагато легше. Закипів бій.

Особливо завзято билися шляхтичі, котрі перед лицем загрози припинили чвари і повернули свої шаблі проти гайдамаків. Однак їхньої завзятості було мало: сила коліїв була більшою, тож гайдамаки скоро вдерлися до міста, відтіснивши шляхту. Іншому гуртові гайдамаків вдалося роздерти браму і з дикими криками вони також ринули всередину.

Тим часом Гонта поволі оклигав – головний удар на себе прийняв кінь: гнідий доходив у калюжі крові із розпоротим черевом.

– Що сталося? – запитав сотник, тримаючись за голову.

– Зрада, батьку! Ляхи хотіли тебе вбити! Та нічого, зараз вони усе виригнуть!

Продовжуючи триматися за голову, Гонта оглянувся у бік Умані.

– Це треба зупинити. Поможіть…

Тим часом у місті уже почалися вуличні бої. Колії, що були всередині міста, швидко розсипалися по вуличках, аби розправитися з оборонцями. Єврейська міліція, побачивши таке віроломство, кинулася до своїх хат, почалася стрілянина і запалали перші пожежі. Скориставшись загальною метушнею, великому гуртові шляхти вдалося вирватися з міста: осідлавши коней, вони дружно натиснули на гайдамаків, що зібралися біля брами, і вискочили крізь неї з Умані.