Розділ 21

– Давай-давай, гибай звідси!

Пан Младанович видихнув із полегшенням: пані Гонтову вдалося захистити, хоч і такою непростою ціною. Тепер, спираючись на міщанство і долаючи опір польської шляхти, потрібно знову починати перемовини із коліями. Саме заради цього губернатор ще того самого дня зібрав своїх радників.

– Панове, треба вивішувати білий прапор, – почав Младанович.

– Але ж, пане губернаторе, ви знаєте їхні вимоги – вони вимагають нашого арешту, і нас, напевно, стратять, – посхоплювалися декотрі з панів.

– А вони і так, самі здобудуть місто одним ударом, а в гіршому випадку наші мешканці відкриють їм у ночі браму та віддадуть нас зв’язаних. А так іще є шанс, будемо торгуватися. Чекаю ваших пропозицій…

На другий день облоги над Уманню і справді повиснув білий прапор. Гайдамаки відразу побачили його, показуючи один одному. Скоро пролунала команда шикуватися. Брама Умані відчинилася і з неї вийшло кільканадцять чоловік – міська депутація. До того часу військо вже було вишикуване й найближче присунулося до брами. Попереду був Залізняк зі старшинами. Уманці з коліями зійшлися.

Депутати поклонилися. Тут не було панів, які займали великі посади в місті, вийшли переважно православні люди, які користувалися у місті авторитетом, а також викладачі академії, навіть священик, чи то православний, чи то уніат.

– Нас послали мешканці Умані просити у вас, панове отамани, милосердя. Ми просимо вас зберегти наші життя і майно та взяти з міста викуп.

Залізняк переглянувся зі старшиною і висловив загальну думку:

– Час домовлятися пройшов. Ви до сьогодні мали таку можливість, та згайнували її. Зараз, коли не хочете всі вмерти в пекельних муках, то мусите прийняти наші умови.

Тепер переглядатися була черга послів. По якійсь паузі один з них мовив:

– Ми слухаємо вас.

– Ми, Військо Запорозьке, вимагаємо від вас здати місто, зброю, покоритися нашій волі та видати нам своїх старшин.

Посли поклонилися.

– Тож ідіть і перекажіть всім.

Депутати поклонилися знову і, задкуючи, пішли геть.

Через якийсь час вони повернулися. За своїм звичаєм поклонилися.

– Ми пристаємо на ваші умови. У свою чергу просимо, аби капітуляцію нашого міста приймав пан Гонта. Пан Младанович просить його на розмову, аби з’ясувати всі технічні аспекти цієї справи.

Спочатку була тиша, та коли слова депутатів рознеслися по війську, воно вибухнуло криками радості. Гайдамаки раділи, підкидаючи шапки й грізно потрясаючи зброєю.

Гонта видихнув із полегшенням – ще трохи, і все це закінчиться. Уже кілька днів він переконує гайдамацьких ватажків не штурмувати даремно міста і не кидати людей на погибель. Поміж коліями було багато таких, що чортом дивилися на панів і будь-що хотіли напитися їхньої крові, згадавши усі старі образи. Залізняк тяжів більше до мирної здачі Умані і будував уже плани подальшого походу на захід. Отож, тепер треба було спокійно зайти у місто. Звісно, зараз хитрий Младанович почне торгуватися за життя своїх родичів і помічників, не кажучи вже про своє власне… Що ж, нехай, сьогодні їхні життя коштують не так уже й багато…