Розділ 19

Ці слова дзвоном били у його голові, тож він все сильніше тулив до серця Павлика і Вероніку.

– А де ж наша пані Гонтова?

– У своїй кімнаті, – відповіла Вероніка і запитала тихо: – А це правда, що пан Іван перекинувся до ребелії?

Губернатор відповів так само тихо і по-змовницькому підморгнув.

– Це така гра. Ти, доню, нічого не бійся…

Він ще раз поцілував Вероніку в чоло, а тоді пішов у кімнату, де розмістилася дружина сотника Гонти зі своїми донечками. Постукав.

– Відчинено.

Незважаючи на пізню пору, пані Гонтова була вдягнена. У спальні було ледь видно від слабенького вогника свічки. Діти, що спали на ліжку, були також вдягнені. Жінка зрозуміла німе запитання пана Младановича, відповіла:

– Мусимо спати вдягненими. Хтозна, може, цієї ночі за нами прийдуть…

– Хто? – вдав губернатор, що не зрозумів.

Гонтова знизала плечима.

– Мій чоловік зрадник…

Губернатор сів поруч із нею.

– Не треба так драматизувати. Ви знаходитеся в моєму домі і під моїм захистом. Зрештою, твій чоловік не забув про тебе – ми з ним бачилися сьогодні.

Очі жінки тут же блиснули.

– Що він казав?

– Ну, так, більше говорив про дітей. Але все ж мусимо вжити одну міру безпеки. Я сказав йому про це, він погодився.

– Яку міру?..

Тим часом настав ранок. Впала роса, однак сонце лише заграло своїми проміннями, тут же злизало її, висушило, немов і не було. А далі – посміхалося. Птахи заливалися у просторих садах, гаях та левадах, що широко розкидалися обабіч Умані. Там був холодок. Гірше було тим, хто не мав де сховатися від пекучого сонця.

Гайдамаки злобно гули. Відповідь панів, а вірніше її відсутність обурила гайдамаків до глибини душі.