Розділ 17

Бондаренко направив свого коня до дверей, за якими щойно зникли втікачі. Білокопитий у кілька стрибків здолав сходи, й Іван верхи в’їхав усередину. Жеребець Бондаренка гарцював по підлозі вітальні, лунко цокаючи підковами об кафель. Сам отаман грізно заричав:

– Віддайте мені Левченка, сучі діти, і, клянуся бородою сатани, відпущу вас к усім чортам!!!

Пани вмить зрозуміли, про кого говорить отаман, і холод пішов їм поза плечі, адже той Левченко уже, мабуть, сконав на гаку. Втративши залишки віри на порятунок, Хічевський, що був серед панів, вихопив пістоля й вистрелив. На щастя, кінь отамана, почувши небезпеку, крутнувся й куля вдарилася об мармурову колону. Решта панів також схопилася за зброю, але було вже надто пізно – гайдамаки слідом за Бондаренком вдерлися сюди і з бойовими криками кинулися на панів. Скоро у залі, де ще недавно лилося вино, полилася кров. Бондаренко зіскочив з коня і собі пішов у бойовище. Першим він схопив Хічевського, той був уже поранений. Вони подивилися один одному в очі.

– А я впізнав тебе, гаспиде. Хто ж не знає збирача податків!

– Пробачте мені.

– Бог пробачить, а може, чорт. Чи так чи сяк, а йди собі до пекла.

І Бондаренко щосили вгородив ножа шляхтичу в груди.

Не чекаючи наказу Бондаренка, гайдамаки кинулися шукати Левченка і, нарешті, знайшли його на мурі. Він уже не висів на гаку – кілька лакеїв панських зняли його і поклали на землю, сяк-так зупинили кровотечу. Рятуючи гайдамаку, вони хотіли зберегти й своє життя, маючи надію, що за такий вчинок гайдамаки їх пожаліють.

Чимдуж прибігли Бондаренко з Моторним, впали на коліна перед товаришем, а за ними примчали Гаранджа, Борщик та ще декілька товаришів. Левченко був закривавлений, стогнав безперервно. Схоже, було занадто пізно..

– Не бійся, Левченку, ми тебе вирятуємо, – тихо говорив Моторний, піднявши голову товариша. – Ще не з такої халепи вилізали. Тримайся, братику.

– Лікаря! Лікаря! – кричав Гаранджа, намагаючись хоч когось відшукати у тому гармидері.

– На дідька мені лікарів?

– Попа – зарано, брате!

– Горілки дайте!

– Тобі ж ребра поламали!

– До дідька ребра. Дайте горілки, а то я вже врата райські бачив!

– А святого Петра? – живо перепитав Борщик.

– І Петра. Люльку курить, пісень козацьких співає! Де ж та горілка!

– Так печінка у тебе пробита!

– Дідька лисого, печінка справа. І ребра цілі. Лише кості болять – добряче били вражі пани!