Розділ 13

– Якого дідька ти прийшов? Хто тобі дав такий наказ?!

– Заспокойся, Мартине. Бачу, не впізнаєш мене…

Мартин Білуга і справді його спочатку не впізнав. Придивився.

– Ти, Іване? Що з тобою сталося? На кого ти став схожий?!

– Не треба, Мартине. Така в мене доля. То що, будемо битися чи миритися?

Білуга нічого не розумів.

– Хто дав тобі наказ напасти на Жаботин? Залізняк?

– Я його не знаю, і діяв тут від свого імені.

– Від свого? Ми тут чекаємо на гасло, скоро «треті півні мають заспівати»! А ти…

Левченко посміхнувся.

– А ти, бачу, також поміняв панський ланцюг і миску на вовчий ліс?

– До чого тут вовчий… Треба брати свою землю в свої руки…

Левченко кивнув головою на знак згоди.

– Що ж, беріть. То випустиш нас, чи доведеться з боєм пробиватися?

– Ти хоч когось помилував, чи всіх порізали? – натомість запитав сотник.

Левченко не відповів. Білуга також мовчки розвернув свого коня – і вони з козаками поїхали назад у бік міста.

Вдалині залунав бій литаврів. Спочатку потиху, а згодом все сильніше та настирливіше. Люди уже давно були готові до великої ради, тож із нетерпінням чекали цього сигналу. По цілому гайдамацькому таборі запалилися тисячі смолоскипів. Освічуючи собі ними шлях, повстанці, мов велика вогненна річка, посунули в напрямку Лебединського монастиря. До них з навколишніх ярів та балок приєднувалися ще братчики, і їхня процесія все ширшала й розтягувалася. І ось у темряві, під стінами монастиря розкинулося вогненна ріка смолоскипів.

– Краса, – мовив Кіндрат Лусконіг, стоячи у лісовій гущавині на березі крутої яруги. – Заспівали-таки треті півні. Ой заспівали.

Тим часом уже всі гайдамаки зібралися. Ніхто ані пари з вуст не подавав, і навколо монастиря запала тиша. Було чути, як на смолоскипах сичала смола. У монастирській церкві йшов молебень, тому братчики поскидали шапки. Лиця гайдамаків були спокійні, ніби витесані з каменю. Тисячі людей мовчки чекали. Нараз вдарили церковні дзвони.

– Ідуть! – гукнув хтось. Повстанці відразу ж запалили кілька велетенських діжок зі смолою. Вогонь спалахнув – і яскраво освітив усю галявину перед монастирем. Вдарили козацькі литаври: спочатку одні, потім другі, треті, четверті. Довбиші били палицями в литаври один одному в такт, і цей могутній звук рознісся далеко по околиці.