Розділ 13

– Конфедерати мусять заплатити… Борщику, ти на варті, решта – за мною!

Левченкові вдалося зібрати чималу гайдамацьку силу: багато хто із лісовиків відгукнулися на його заклик. Озброєні були не дуже: лише половина мала шаблі і мушкети, зате майже всі мали списи чи коси, а замість шабель – сокири.

Рушили.

– Вдаримо на панів, челядь сама розбіжиться, – давав останні настанови Левченко.

Пани продовжували бенкетувати і не підозрюючи, що смерть уже стоїть у них за плечима. Пісні і вівати припинилися лише тоді, коли гайдамаки підійшли впритул і розлилися поміж столів.

– Ой, наварили ляхи пива, та й нікому пити…

Це заспівав Левченко. Усе враз притихло, і тільки його голос бринів над бенкетними столами. Раптом Левченко замовк і уперше за довгий час посміхнувся.

– Ну що, панове, прийшов ваш Судний день?

– Гайдамаки. Гайдамаки! Гайдамаки!!! – все голосніше почулося поміж столами.

– Хто пустив лотрів?!

– Псякрев!

– Чекайте, стійте!

– Зрада, панове!!!

Поміж конфедератами пішло замішання, гайдамаки ж не чекаючи кинулися на них і почали по одному висмикувати з-за столів.

– Судіть їх, товариство. Кожному воздайте по заслугах! – гукнув Левченко.

– До шабель! – крикнув один із конфедератів і вихопив свою карабелю.

Почалася різня. Гайдамаки кинулися поміж столів і почали розправлятися із панами, ті ж у свою чергу намагалися чинити опір.

– Гадамаки, гайдамаки! – тут же рознеслося замком, так що челядь кинулася врозтіч, залишивши своїх панів напризволяще.

– Смерть шляхті! – кричали колії, трощачи голови сокирами та колячи немилосердно списами.

– Не треба, помилуйте!!! – стали кричати декілька панів, однак у запалі гайдамаки і їх порубали, не жаліючи нікого.