Розділ «Пилявці»

Тим часом стрілянина ставала щораз більше безладною. Крізь хмари димів видно було червоні мундири німців, блиски вистрілів. Нагло великий крик стряс повітрям.

— Дійшли! — кинув крізь зуби Богун.

Хмельницький глянув на Чорноту.

— Пішли Вешняка з чигиринцями на поміч. Гиря також нехай буде готовий!

А там біля греблі йшла тепер жорстока рукопашна боротьба. Дими по вистрілах стали рідшати. Ніхто не мав часу набивати мушкета на ново. Видно було, як дві величезні маси людей змагалися з собою перед греблею, на греблі, на шанцях, при гарматах; видно було, як люди злітали з греблі в річку. Але в короткому часі Нечай помітив, що німці стали хитатися, слабнути, що напір ставав слабший. Людська маса, яка клекотіла й бурхала кипучою хвилею біля греблі, стала пересуватися далі взад. І ось Нечай побачив, як поодинокі люди в червоних мундирах з усіх сил кинулися бігти в напрямі польського табору.

Тим часом чигиринський полк поволі і в порядку, спішений, підсувався до греблі. Прибув у саму пору. Бо, як тільки останні німці відскочили від козацьких шанців, глибокі ряди ворожої кінноти рушили гостро проти виснаженого корсунського полку. Перший вискочив до наступу полк райтарії Заславського під славним старим ветераном-полковником Корицьким і, заки ще встиг добігти до греблі, рушив полк Остророга, а за ним пістряві, незаправлені, але бучні полки посполитого рушення.

Здавалося, що поляки постановили всіх сил ужити, щоб за одним махом здобути не тільки переправу через греблю, але й увесь козацький табір. Щораз більше відділів кінноти виходило з табору й доходило до справи.

— Ось драгунія вийшла — завважив хтось. — Багато її.

— Мабуть Конецпольського.

І заки драгунія розвинулася в бойову лаву, відізвалися нові голоси на гетьманській башті:

— Гусарія йде! Гусарія!

— Це певно Вишневецького.

— Ось знову драгунський полк.

— Кривоносе! — відізвався гетьман, не зводячи очей з поля бою. — Твоя черга! Перейди річку понижче греблі, там, де стоїть твій полк, і заходи їх збоку!

Кривоніс, що його Нечай стрічав у гетьмана, не відповів нічого. Наїжив тільки свого рудого вуса під закарлюченим носом, повернувся круто й, не підносячи низько спущеної шаблі, став збігати кам’яними сходами наділ башти. Не зважав, що дорогоцінна піхва шаблі товклася об кожний камінь.

Поле задимилось знову. Гармати, що ще не були знищені, відізвалися знову і райтарія добігла до окопів. Але в тій самій хвилині нова сальва сповила туманом долину, греблю, шанці та райтарію. Це чигиринський полк зустрів кінноту новою нищівною пальбою. Райтарія задержалася й змішалася. На те надбігли інші кінні полки з польського табору, але тільки збільшили безлад і суматоху між своїми.

— Кіннотою греблі не візьмуть! — обізвався Богун.

На поміч корсунському та чигиринському добіг білоцерківський полк із полковником Гирею. Рясний мушкетний вогонь тепер не вгавав, бо, коли одні стріляли, інші ладували мушкети та самопали. Особливо нищівними показалися гаківниці, яких козаки мали багато та з яких безупинно стріляли сіканцями у густу, збиту товпу кіннотників.

Перші стали залишати поле бою відділи посполитого рушення, проріджені й вистрашені. За ними подалася й райтарія і тепер із замкової башти можна було бачити, яке спустошення зробила гарматня та мушкетна пальба серед польської кінноти. Перед шанцями, на греблі, на полі, лежали цілі високі купи людських і кінських трупів. Найбільше потерпіла райтарія під Корицьким, якого також із трудом вирвали його вояки зі суматохи з перестріленим мушкетною кулею стегном.

На полі появилися відділи Кривоноса, численні, безладні також, але загартовані в довгих боях. Коли ж він сам побачив, що польська кіннота уступила, завернув до табору, не пробуючи вдарити на відкритому місці на ліпше вивінувані польські частини.