Розділ «11»

— Я питаю, коли все ж таки повернувся ваш чоловік? — уточнив Коваль.

— А-а… Десь о сьомій, а може, близько сьомої, я ж казала! Ми ще вечеряли, дивилися телевізор.

Полковник відзначив про себе бажання Павленко запевнити його, що чоловік повернувся від Журавля не пізніше сьомої години.

— Щось цікаве передавали?

— Фільм якийсь.

— Назви не пригадуєте?

— Ні. Щось військове. Я дивилася не дуже уважно, телевізор у нас маленький, чорно-білий, і я весь час відривалася. Славко був нетверезий, мусила його, як дитину, годувати.

— Розумію, то до плити кидалися, щоб не пригоріло, то в кімнату, — погодився Коваль. — Ви не на кухні вечеряєте?

— На кухні, — дерев’яним голосом відповіла жінка. — Але не завжди. Славко, коли вип’є, вимагає подавати йому до телевізора.

— А годинник у вас на кухні є? — Полковник ніяк не міг пригадати, є в квартирі у Павленків годинник чи ні?

— Так, ходики.

— А глянути на них було ніколи, — підтримав жінку Дмитро Іванович.

Він подумав, що слід поцікавитися телепрограмою за середу — чи справді передавали військовий фільм.

— І добренько попоїв ваш чоловік? Варвару Олексіївну здивувало це несподіване і, як їй подумалося, підступне запитання.

— Він, коли вип’є, їсть без апетиту.

— Але цього разу ви його все ж нагодували.

— Більш-менш.

— Що ж приготували?

Це було друге дивне, на думку Варвари Олексіївни, запитання.

— Дайте пригадати. Яєчню, здається, з’їв. Чаю випив.