Розділ «11»

— Ніна Барвінок?

— Еге ж. Вона там майже щодня пропадала, немов своєї сім’ї немає. Одне слово, гультяйка, для таких і назви є не дуже благозвучні.

— Барвінок пішла від Журавля разом з вашим чоловіком?

— Ні, звичайно. Мій Слава від таких тримається подалі.

Варвара Олексіївна не сказала: «Звідки мені знати?!» — що було б природно. І Коваль це теж відзначив. Розмовляючи, він одночасно, як завжди, аналізував життя людини, яка сиділа перед ним.

Із своїм майбутнім чоловіком Варвара Олексіївна познайомилась під час екзаменів до інституту. Обоє були засмучені невдачею Варі і, кидаючи виклик долі, вирішили одружитися.

Дітей у них не було. Молоде подружжя відкладало збільшення сімейства на матеріально міцніше майбутнє. Жили вони спочатку у матері Варі на тій самій Мишоловці, у прибудовці, куди зуміли втиснути ліжко.

Нелегкий характер матері, яка заробляла на перепродажі зелені, що її перехоплювала раннього ранку у городників з околиць — Куренівки та Пріорки і селян з наддніпрянських сіл, наштовхнувся на тверду вдачу дочки. Варя з дитинства ненавиділа бідність і свою Мишоловку, на якій ще з довоєнних часів селився усякий дрібний торговий і ремісничий люд: підпільні кустарі, перекупники, спекулянти та інші особи без певних занять. Варя категорично відмовлялася стояти поруч матері на ринку, і на цьому грунті у них завжди спалахували сварки.

Коваль міг зрозуміти дівчину. Він добре знав цих огрядних, крутих вдачею бабів-перекупниць, влітку одягнених у невизначеного кольору плаття, прикриті брудними фартухами, а взимку — у таких самих заношених ватяниках, з подертими рукавичками без пальців, закутаних по самісінькі очі хустками, що, як і весь невгамовний, чіпкий, базарний люд, стояли на ринку з ранку до ночі із своїм копійчаним крамом: віхтиком якої-небудь зелені, купкою картоплі або десятком старих волоських горіхів.

Зрештою Варі довелося піти з дому. Вячеслав перейшов у інститутський гуртожиток, а вона найняла куток у сусідки. І тільки вступ до житлового кооперативу, на який їм допомогли зібратися батьки Вячеслава, сільські вчителі, що мали невеличке домашнє господарство, нарешті з’єднав їх під одним дахом.

— А звідки ви знаєте, що Барвінок саме того вечора там була?

— Я ж кажу, завжди прибігала, мало не щодня. І Слава сказав.

— А коли друкарка пішла?

Ось тепер Варвара Олексіївна знизала плечима: звідки мені знати?!

— Пішла вона раніше вашого чоловіка чи пізніше?

— Вони ще там самі гуляли, ця Нінка і Журавель, уже без Слави.

— А це звідки ви знаєте?

— Відома річ.

— А коли ж все сталося? О котрій годині?

— Що «сталося»? — злякано перепитала жінка.