Розділ «ВСТУП»

В 1943 році наша Служба Безпеки зловила важливого більшовицького агента, який зізнався, що дістав інструкції з Москви для використання прірви, яка утворилась між визвольним рухом Бандери і УПА і деякою частиною протилежного табору, такою як мельниківці, бульбівці і уцеківці. Далі цей агент казав про те, що йому наказано за допомогою згаданих угрупувань діяти у напрямі поглиблення прірви поміж таборами. Далі він сказав, що йому скоро це вдалось, з огляду на великий політичний примітивізм того табору — тому було йому легко вбивати в їх голови свої провокації.

Далі цей агент зізнався:

— Цілковитою вигадкою було те, що наш уряд запрошує Степана Бандеру увійти в склад Українського Радянського уряду. Тим ми дуже вдарили по цілому вашому рухові. Деякі наші політичні угрупування дивились дуже скептично на визвольну боротьбу. Одні твердили, що УПА — це партійне військо, інші визнавали її існування, присвоювали її подвиги, мовляв, ми її ініціювали; але одна група перехопила цей прапор, а ті, що фактично її організували, стояли твердо у цій нерівній боротьбі.

Боротьба УПА була тяжкою і нещадною. Більшовики і польський маріонетковий уряд не були в змозі запровадити свою адміністраційну владу, бо УПА і революційна ОУН опанували всю західну частину українських земель, а також і частину східних земель. На Закерзонні, по цей бік Сяну, УПА і ОУН були повними господарями.

Москва і Польща не могли знищити визвольного руху силою, бо УПА виявила надзвичайну хоробрість у боротьбі з ворогом. Не раз доводилось ставати до боротьби проти десятикратно переважаючого ворога.

В 1946 році Москва запланувала вивезти українське населення. Кати добре знали, що населення було великою допомогою і нерозривно зв'язане з УПА і ОУН, твердо стояло у боротьбі з ворогом. Героїчне населення протистояло насильному вивозові. Не раз цілі села втікали в ліс, але встояти не було сили, бо ворог стягнув свої військові з'єднання, так що сховатись не було де.

Пригадується незабутній момент в лісі під селом Загути біля Явірника Руського. Сотня під командою Громенка закватирувала в лісі біля села. Попереднього дня село було повідомлене, що завтра буде вивезене. Селянство, довідавшись, що сотня закватирувала біля села, вийшло до лісу, щоб з нами попрощатись. Люди просиділи з нами до ранку. На прощання старі бабуні цілували нас в голови і благословляли до дальшої боротьби. Вони не думали про те, що станеться з ними, але турбувались тим, що ніхто нам не буде допомагати у дальшій боротьбі.

Як тяжко було нам, воякам УПА, прощатись з тими, хто майже п'ять років стояв з нами у нерівній боротьбі проти ворога. Ми прощались з ними зі сльозами на очах, але одночасно були ми горді, що наш народ доказав велику хоробрість і зрозумів — ХТО ВІН I ЗА ЩО БОРЕТЬСЯ.