Розділ «ВСТУП»

1943-го року УПА опановує великі частини західно-українських земель, а згодом і частину східноукраїнських земель. Німці не були в силі протистояти силам УПА і міцній сітці ОУН. Вони мусили стягати з фронту свої бойові частини на допомогу гестапо і поліції. 3 кожним днем УПА поповнювалась новими добровольцями, так що в короткий час стала великою могутньою армією. Провід, розраховуючи на довгу, затяжну боротьбу ОУН, скликає на конференцію визначних українських політичних діячів, які залишились на землях, щоб створити революційний уряд, який би мав очолити визвольну боротьбу і керувати нею. На нарадах вирішено створити Українську Головну Визвольну Раду. Тоді УГВР, як державний чинник, призначає на Головнокомандуючого УПА Тараса Чупринку. Відтоді не було сумніву, що Українська Повстанська Армія стала армією цілого українського народу.

З 1943 року Німеччина війну програвала. Більшовицькі армії поволі займали українські землі, і УПА мусила вступати у великі бої з більшовицькою фронтовою лінією, щоб пробитись в тили ворога і залишитись на своїй землі. Із малими втратами УПА пробилась в тили більшовицької армії. Тоді, за більшовицькими повідомленнями, УПА нараховувала понад стотисячну армію, озброєну найновішою німецькою зброєю.

Про ті героїчні бої був відгомін по всіх сателітних державах Радянського Союзу, бо частини УПА рейдували через Угорщину і Словаччину. Про ті рейди писала зарубіжна преса. Про них було відомо і нашій політичній еміграції. Деякі наші політичні угрупування не вірили, що в боротьбі проти двох великих армій могла вистояти УПА, замість того, щоб використати цю боротьбу як основну базу для поширення її в західному світі, без різниці, хто її організував і хто її провадив.

УПА несла великі втрати — українська земля втратила багато героїв, кращих синів і доньок свого народу. Гинули бійці, командири, члени ОУН, а з ними загинув на полі слави і наш славний командир ген. — хор. Т. Чупринка (Р. Шухевич). Український народ втратив героїчного сина своєї новітньої історії. Він не тільки був мудрим командиром, але і провідником, який зумів з'єднати весь український народ в один моноліт. Був він послідовний і розважливий, в нього не було різниці — хто яких переконань, а була лише одна мета — Українська Самостійна Соборна Держава.

Ряди УПА поповнювали тисячі і тисячі молодих патріотів України: старші чоловіки, жінки, молоді дівчата і навіть діти. Пригадується мені момент. До нашої сотні проситься старший чоловік з малим 12-річним хлопцем. Хлопчина несе на рамені кріса і волочить його по землі, бо кріс був більший за нього. Батько з хлопцем підступають до сотенного Громенка, стають на "Струнко" і батько каже:

— Друже командир, прийміть мене і мого сина до вашої сотні. Ми також разом з вами хочемо боротись за Україну, за нашу землю!

Можна було пишатися зі старого дядька, який був готовий віддати свої сили, життя за поневолену Батьківщину, квітучу землю, нескорений народ.

Хочу навести ще один приклад малого хлопця, мабуть, теж віком біля дванадцяти років, в якого були героїзм і посвята. На його очах і очах його мами НКВД розстрілює батька, що не сказав, де заховав "бандеровцеф". Відтак допитують хлопчину. На допитах бачать, що нічого від хлопця не довідаються, хоч заманювали малого різними засобами. Тоді закладають малому на шию шнурок і підтягають догори, відтак спускають униз, а коли хлопчина прийшов до тями, знову питають:

— Мальчик, скажи, де твій отець заховав "бандеровцеф"? Як не скажеш, то загинеш так, як твій отець!

Хлопчина гордо підносить голову і каже:

— Ви застрелили мого батька, то можете застрелити і мене. Я нічого не знаю і вам нічого не скажу!

Цей хлопчик добре знав, що його батько в криївці заховав 12 бойовиків УПА.

Того самого вечора більшовики дорого заплатили за смерть господаря-патріота. Ті самі бойовики УПА, що були в криївці, вбили десятьох високих старшин НКВД.

Ще один приклад героїзму молодої дівчини-зв'язкової, яка переносила "штафету" (тайний наказ). В дорозі вона випадково натрапила на більшовицьку варту. Для того, щоб "штафета" не потрапила в їхні руки, а вона на живі тортури, дівчина відбезпечує гранату. Коли до неї наблизились люди з НКВД, вона з окликом "Слава!" кидає гранату, яка вбиває її, і одночасно біля неї гине п'ятеро з НКВД. Таких прикладів можна було б навести безліч.

Боротьба українського народу проти поневолювачів була жорстокою. На західно-українських землях — на Лемківщині і Перемищині шаліли польські шовіністичні банди разом з МО (міліція обивательска). Вони нападали на українські села і в ганебний спосіб мордували наше населення. Провід ОУН апелював до поляків, щоб перестали чинити знущання і напади, але ніщо не допомагало. Тоді восени 1945 року командування УПА дало наказ знищити бандитські угрупування, які отаборилися в усіх польськіх селах що поза Сяном. Бандитів не можна було відрізнити від цивільного населення. Зі східних земель України прийшов курінь командира Різуна, добре загартований в боях з більшовиками, і наш перемиський курінь. Одного вечора переправились ми через Сян, знищили всі бандитські кубла на десять кілометрів в глибину Польщі. Польський комуністичний уряд не відважився вислати війська на оборону свого населення. Не зважаючи на те, що була заалярмована ціла Польща, наші частини без втрат повернули на свої оперативні терени. УПА зробила також добру пропаганду серед польського населення, бо повстанці нікого не вбивали з цивільного населення.

Ще й тепер на сторінках української преси полемізується питання: чи була доцільною визвольна боротьба українського народу і УПА. Тут без сумніву можемо сказати, що якби не УПА, то українське населення на Закерзонні було б знищене з лиця землі. Не було б УПА, то українці поза межами Батьківщини були б коляборантами. УПА врятувала честь нації.

Фактом було, що українська революція не змогла охопити частину інтелігенції і, без сумніву, це мало поганий вплив на цілісність визвольної боротьби.

В період боротьби з німецьким окупантом частина інтелігенції була проти збройної боротьби з гітлеризмом. Протидія була досить значною, і тут навіть можна було б допустити і деяку рацію. В тому випадку, мовляв, більшовики є нашим ворогом, тому-то не слід виступати проти сил, які борються проти нашого ворога. Але німці грабували наше населення, розстрілювали наших селян, вивозили нашу молодь на примусові роботи до Німеччини.

В другому періоді боротьби одна частина суспільства продовжує боротьбу проти більшовизму, а друга — ставиться до цієї боротьби досить негативно — такий факт важче зрозуміти і його важко пояснити мотивами ідейного або психологічного характеру. Виглядало так, що першу скрипку грали вузькопартійні і дрібноспекулятивні амбіції деякої частини нашої інтелігенції поза межами Батьківщини.

Коли я присвятив трохи уваги проблемам і ставленню до визвольної боротьби деякої частини нашого суспільства, то зробив це тому, що негативне ставлення одного з таборів мало свій вплив на цілісність боротьби. Відсутність в наших рядах цієї частини української інтелігенції сприяла тільки ворогам, а тут найбільш спритними були більшовики.