Розділ «ТАКТИКА БОРОТЬБИ ЗМІНЮЄТЬСЯ»

Довколишній терен був заповнений ворожими військами, і сотня мусила постійно змінювати місця постою. Вояки були весь час в напруженні. Сотенний скликає склад і каже про свої плани:

— Ворог зайняв наші терени. Я задумав перейти через Сян на ворожу територію, щоб там вояки трохи відпочили. Ворог, напевно, не буде сподіватися, що ми на їхньому запіллі.

— Думка не зла, — відізвався к-р Байда. — Якщо там поблизу немає ворога, то ще можна би і дістати харчів у польському селі.

— Але того ми собі не можемо дозволити, — каже Громенко, — ми би себе зовсім розконспірували, а може, нам ще колись буде потрібна переправа на відпочинок.

План сотенного всі ухвалили. Смерком машеруємо в бік Сяну. По двох годинах маршу приходимо над Сян. Деякі наші вояки знали, де можна перейти вбрід. Всі скоро роззулися, і за кілька хвилин сотня опинилася иа ворожій території. Відійшли ми в глибину лісу, там виставили забезпечення, і вояцтво подалось на відпочинок. Тут були ми певні, що день буде спокійний. Якщо сьогодні нас ніхто не розконспірує, то, може, затримаємося тут і на кілька днів.

Вояки почували себе вільно. Розтаборились на високій горі. Наші зірці мали добрі обсерваційні пункти, бачили всі ворожі рухи. До наших становищ доносилася артилерійська канонада з довколишніх лісів. Біля обіду артилерійський вогонь затих, і за якихось дві години почули ми сильний кулеметний вогонь в ліси. Що то була за причина, що ворог стріляв в ліси, тяжко було збагнути.

На шляху Селиськ-Поруби переїжджали валки вантажних автомашин і панцерів. В Порубах і Нетребці мали ми санітарні криївки, в яких були наші поранені. Коли ворог снувався по тих теренах, сотенний побоювався, щоб не знайшли тих криївок.

Під вечір вояки підкріпились запасовими харчами і подалися на нічний відпочинок. Ніч була спокійна, стріли втихли. Рання пташня розбудила всіх з твердого сну. Кожен з нас не вірив, що ми так спокінно перебули ніч на ворожій території. Сотенний застосував добру тактику: якщо ворог вештається по наших теренах, то сотня УПА йде на відпочинок на його терени.

Біля обіду наші стійкові привели двох хлопців років, може, біля десяти. Як звичайно, хлопці забігли собі до лісу. Вони цілком спокійно прийшли, не боялися, казали, що вони вже бачили "бандеровциф", бо ті були у їхній хаті, і тато давав їм солонини.

Стрілець Рубаха забавляв їх до вечора, аж діти жахнулись, що їм пора йти додому, бо мати буде їх шукати. Комендант СБ, Петя, взяв дітей за руки і відвів їх до краю лісу. Він сказав їм, щоб вони нікому не казали про те, що бачили "бандеровциф".

— Приходіть ще завтра — будемо збирати ягоди. Вони казали, що прийдуть.

Коли стемніло, сотня знову переправилася через Сян і відійшла в грушівський ліс. Видно, що діти сказали родичам про те, кого вони бачили, а ті повідомили міліцію. На другий день рано чуємо артилерійський вогонь на варський ліс, той самий, де ми кватирували.

— Запізнилися, — говорили усміхаючись між собою вояки.

Чи ворог робив облаву на цей ліс, чи лише обстрілював його — не знаємо.

В грушівському лісі перебули ми ніч спокійно. Біля години десятої повідомляють зірці, що на наші становища наступають поляки. Відступати не було куди, і сотенний вирішив зайняти догідні становища, добре замаскуватися і прийняти чоловий бій — іншої ради немає.

Ворог оточив ліс півколом. Він підходив дуже повільно і обережно вже майже дві години. Здається, що попікся в делягівському лісі, тому був більш обережний. Такий повільний наступ ворога діяв на нерви кожного з нас. Наші зірці звітували про його кожний рух. Над лісом кружляв малий більшовицький літак і скидав відозви до вояків УПА. Відозви сповіщали:

— Вояки УПА! Ви бачите, що ваше становище безвихідне: ви не маєте харчів, убрання і амуніції. Війни з Америкою також не буде. Не слухайте своїх командирів, які силою женуть вас до бою! Піддавайтеся — і ви будете помилувані! Ви щасливо заживете вільним життям!

Ніхто з нас не звертав на ті відозви уваги, вояки собі з того легковажили.

Ворожа лінія посувалась щоразу ближче. Повстанці дожидали нетерплячe, коли ворог буде біля нас, і ми його гідно привітаємо. Бачимо, що ворог не є певний, де знаходиться зараз сотня Громенка, бо не залягає, а лише посувається поволі. Якщо б він заліг, то для нас було би гірше, бо ми мусили б прийняти фронтовий бій, а так ми вдаримо на нього несподівано, і він не буде спроможний зайняти догідні становища.

Вже бачимо, що поміж деревами посуваються передні ворожі бійці. Тут можна собі уявити, як голодний вовк чатує на свою здобич, коли бачить, що вона вже близько. Несподівано він атакує і вбиває цю здобич на місці. Таке саме почуття було і у вояків УПА. Нетерпляче чекають вони на свою здобич, і коли надійшов час, вони, мов голодні вовки, відкривають сильний кулеметний вогонь, кидаються вперед з могутнім криком "Слава!". В даному випадку, яку б ворог не мав силу, але він заламується і, спанікований, не знає, що йому робити. Він починає втікати і навіть не думає, що і там його чекає повстанська куля. По кількох роках завзятої боротьби наші вояки були загартовані. Напруження зростало, в кожного було бажання дочекатися вечора, бо ворог, не знайшовши жертви, мусив би відступити. Була лише перша година пополудні.