Розділ «НОВА ФАЗА НАШОЇ БОРОТЬБИ»

Сніг почав топитися, місяць березень став тепліший. Сотня закватирувала в делягівському лісі. Розвідка, яку ми постійно висилали в терен, повернула і повідомила, що до Брижави прибула частина Михальського і привела зі собою пораненого боївкаря Драпака. Як ми здогадувалися, Драпак знав де є криївка, і він, напевно, зрадить і покаже її полякам. Провідник Карло, коли зловили Драпака, послав своїх боїкарів, і ті випорожнили криївку та підмінувалн ії. Драпака привели до криївки. Двоє поляків і Драпак підійшли до неї, і коли підняли віко сховища, міна вибухнула і вбила двох поляків, а Драпакові відірвало обидві ноги. За кілька днів довідуємося, що Драпак помер і небагато прислужився ворогові.

Щоб не вв'язуватися з ворогом в бій, сотня часто змінювала місця постою. Переважно кватирували ми в лісах, лише ночами заходили до сіл. Наша розвідка працювала дуже інтенсивно. По більшій частині в розвідці працювали молоді дівчата — члени ОУН. Хоч ми не користувалися комунікаційними радіоапаратами, але мали кращу розвідку, ніж ворог з його чудовим приладдям.

За кілька днів та сама група Михальського заскочила розвідчу боївку СБ. В бою загинуло двоє бойовиків, третій, не побачивши виходу вийти живим, вистрілив собі в голову, але не поранив себе смертельно. Поляки забрали його живого до Бірчі. В Бірчі його підлікували і в короткому часі возили по селах, щоб показав селян, які працювали з УПА. Від нього не довідалися нічого. Коли він нічого не сказав, його прив'язали до воза (він не був здоровий і не міг йти). Героя волочили по землі, а тоді, майже напівживого, кинули на віз і повезли до Сянока. Коли перепроваджувалися через Сян, Мазепа (то було прізвище героя), скутий, кинувся в Сян і пірнув у бурхливі води. Звідти він і не виплив на поверхню ріки. Славний бойовик не зрадив нікого і згинув, як личить героєві УПА.

До сотні знову прибув провідник СБ Карло зі своєю боївкою. Карло поінформував нас про події в терені і про рух ворожого війська. Над ранком повернув з розвідки друг Лагідний, і за інформацією інших розвідників, що постійно були в контакті зі всіма районами, повідомив, що до Дубрівки мала приїхати більша частина ВП. Там є великий державний будинок, і в ньому, мабуть, ця частина закватирує. Щоб не дати змоги ворогові закріпитись в тому будинку, бо це була б сильна оборонна ворожа твердиня, сотенний Громенко вирішив цю твердиню висадити в повітря. До чоти Іменного призначив мене, друга Лагідного і виховника Зоряна. То мала бути не тільки військова, але і політично- пропагандивна акція, бо село було чисто польське.

Коли чота була готова до відмаршу, сотенний зробив відправу, дав острий наказ, щоб не знущалися над селянами, допомогли їм вийти з будинку і тоді підмінували його. Нам, старшинам, наказав, щоб ми того порядку допильнували. Група начисляла біля п'ятидесяти вояків.

Ніч була погідна і тепла. Чота відмашерувала в бік Дубрівки. Марш був до певної міри форсовий, бо хотіли ми якнайскоріше виконати цю акцію і ще уночі повернути до сотні. За якийсь кілометр від села зайняли ми розсипну позицію. Машеруємо обережно, щоб нас хтось не завважив.

Вже близько село. Без жодного пострілу підійшли під той будинок.

Коли цей будинок був оточений, кілька старшин увійшли до середини. Поляки, побачивши бандерівців про яких їм багато говорили, були дуже застрашені. Ми їх заспокоювали, що нічого їм не будемо робити. Кажемо їм, щоб забрали все, що мають, бо ми будемо цей будинок висаджувати в повітря. Селяни, застрашені, забирали що могли. Наші вояки їм допомагали виносити речі — то була найкраща пропаганда серед польського населення, бо про УПА говорили, що бандерівці кого зловлять, того зараз на місці і вбивають. Ми роздали їм відозви до польського населення на польській мові.

Тим часом наші спеціалісти підмінували цей замок, а друг Лагідний наказав селянам, щоб не відважувалися йти назад до будинку, бо міни можуть вибухнути в кожну хвилину. Селяни були задоволені, казали добре, що ми цей будинок зруйнуємо, бо їм дали наказ шукати нових помешкань, а цей замок мало займати військо.

Коли все було виконано, Іменний дав наказ відступати і залишити село, бо міни готові до вибуху. Вояки були дуже задоволені з вдалої акції. Полишаємо село, відходимо біля одного кілометра — нараз чуємо сильні детонації і бачимо великі клуби диму з вогнем, які підносились високо вгору, так що можна було бачити на відстані кількох кілометрів. До сотні долучили ми вже над ранком. Сотенний Громенко нетерпляче нас очікував.

Доходимо до села Гути, яке лежало поміж горами, мов у яру. Там було догідно кватирувати. Біля полудня розвідка доносить, що через Явірник Руський переходить біля сотні польського війська і прямує до Нетребки, яке положене від Гути по другій стороні гори.

Сотенний Громенко зарядив гостре поготівля для того, щоб коли вони попрямують до села Гути, ми мали час і були готові їх привітати. Наші зірці, що стежили за кожним рухом ворога, повідомляли сотенного, але, на своє щастя, поляки попрямували в противну сторону.

Користаючись з нагоди, що дві сотні є разом, ми вирішили зробити відправу старшин, щоб обговорити і устійнити плани на майбутнє. Тут була мова про терористичну сотню поручника Михальського, яка гуляла по наших теренах. На відправі старшин вирішено за всяку ціну цей відділ зліквідувати.

Наступного дня командир Бурлака з сотнею відійшов у свій терен. В терені наш виховник Зорян не забув про Шевченківські роковини. Сотня перейшла до села Поруби. По розтаборенні, Зорян звелів скликати селян, щоб ми всі скромно відзначили ці роковини. Селяни з радістю посходились. Зорян привітав всіх, прочитав кілька поезій Шевченка, відтак всі присутні відспівали "Заповіт", і селяни розійшлись.

Під вечір повертають наші кур'єри з третього району і повідомляють про те, як сотня Бурлаки біля села Ямної звела великий бій з відділом Михальського. Бій був завзятий і тривав біля двох годин. У Бурлаки було вбито п'ять вояків, а між ними курінний виховник Вадим. Поляки мали тридцять п'ять вбитих, яких залишили на полі бою. Між ними було п'ять старшин. Наші здобули багато зброї, амуніції, медикаментів, а також іншого військового знаряддя.

Після такого невдалого бою і таких великих втрат, яких Михальський ще не мав, польське командування шаліло. Сам Михальський пояснював свою невдачу тим, що УПА виступала тисячною армією проти його сотні.