Розділ «НОВА ФАЗА НАШОЇ БОРОТЬБИ»

Нескорена армія (Із щоденника хорунжого УПА)

Тут затримуємося ненадовго, і за короткий час долучує чота Іменного. Нам вже вичерпуються запасові харчі. Оскільки запасові харчі були в криївках, то ми могли їх дістати тільки вночі.

Сотенний каже до мене:

— Друже бунчужнин, ви подумайте, до котрої криївки можна буде дістатися і взяти харчів на якийсь час?

— Будемо бачити, яка буде ситуація, — відповів я.

По шосі Перемишль-Сянік було чути безперервний гуркіт автомашин. До шоси було трохи задалеко, щоби перевірити. По короткій нараді з почотом сотенний вирішив, що будемо машерувати в бік Ляхави, а відтак до Нетребки. Якщо ситуація дозволить, в Нєтребці закватируємо і видобудемо з криївки харчі. Машерусмо. Як звичайно, спочатку переднє забезпечення, а за ним машерує сотня.

По короткому часі зі сторони, де пішла наша стежа, почули ми серію кулемета. Сотенний дає наказ затриматися. Нараз повертає наша стежа і звітує, що натрапили на ворожу заставу, і загинув один з наших стрільців. Тіла не могли забрати, бо ворог відкрив сильний вогонь. Змінюємо курс нашого маршу, посуваємося в бік Нетребки, плануємо, що там затримаємось на ніч, здобудемо харчів, а там вирішимо наші дальші плани.

Час ішов дуже скоро. Сонце почало ховатися за високі ялиці, темнішало, і для нас було безпечніше машерувати, бо ворог ночами не порушувався в терені.

Доходимо до Нетребки. Селяни, що не спали, побачили нас і дуже зраділи. Вони розповідали, що поляки хваляться, що більшовики (а також і поляки) готують велику акцію і кажуть, що скоро знищать бандерівські банди.

По виставленні забезпечення я покликав ройового Лозу і наказав йому піти до криївки і дістати запасу харчів на кілька днів, а по відході добре замаскувати криївку. Лоза зголосив свій відхід і відійшов.

Господині і дівчата порались біля кухонь, приготовляли вечерю для своїх улюблених повстанців. Ніч перейшла дуже скоро, вояки підкріпились, відпочили, а між тим, Лоза повернув з харчами. Я наказав сотенному інтендантові, щоб розподілив харчі поміж роями як запасову порцію.

По вечері сотенний скликає почот, щоб уложити плани нашої тактики. Кожний із старшин висловлює свою думку. На нарадах вирішено: коли ворог блокує села і дороги, то сотня візьметься за іншу тактику — тактику пропаганди.

Хоч місяць березень вже кінчався, але іще тиснув мороз. На нарадах вирішено перейти Сян, що був замерзлий, до села Ніздрця, де жили самі поляки, на пропаганду. По таких блокадах польське командування не сподівалось, що сотня Громенка може відважитися піти до їхніх сіл.

Почало темнішати, коли сотня переправилась через Сян. Входимо до крайніх хат. Як польські селяни побачили тих бандерівців, якими їх страшили, то не знали що робити. Ми їх заспокоїли, сказали, що ми не прийшли їх мордувати, а прийшли роз'яснити, що їм несе комуністична влада. Ми прийшли їх застерегти, щоб вони не вірили в комуністичну пропаганду. Застрашені селяни сказали нам, що в горішньому селі кватирує більшість ВП. Наша сотня зайняла половину села. Ми вислали сильну заставу, а решта розійшлись по хатах. Міліція, що містилася посередині села, як довідалася, що долішню частину села зайняли УПА, повтікала в горішній кінець, де кватирувало Військо Польське.

По короткому часі, зі сторони горішнього кінця села, посипались кулеметні серії. Наша сотня була готова до оборони, але поляки не наступали. По кількох хвилинах повертає наша стежа, що була вислана в сторону горішнього кінця, і приносить вбитого вояка Ярового. Тут стало питання помсти за смерть нашого вояка. Ми могли спалити село чи застрелити кілька цивілів, але сотенний вирішив не палити села, лише сказати цивілям, що ми за відплату нашого вояка могли б це зробити. Ми не застосовуємо терору проти польських селян, бо УПА не є банда, як їм говорять. УПА є велика зорганізована армія, яка має своє командування і свій політичний провід. Я і виховник Зорян були якраз у хаті учителя, який був добре ознайомлений з нашою боротьбою.

В селі були ми дві години, і польські "богатери" не відважилися силою змусити нас залишити село. Вже було біля півночі. Ми попрощалися зі селянами, вони ввічливо також з нами попрощались та просили, щоб і в будучині знову до них заходили. Ми забираємо вбитого побратима і відходимо в свої терени. Як вийшли зі становища, то зрозуміли, що пропагандою зробили більше, ніж вбили б сотню ВП.

У 1946 році були вигляди на війну американців і західних держав Європи проти більшовиків. В тому випадку наша боротьба мала би позитивний аспект. Тоді був би реалістичний вигляд на здобуття Української Самостійної Держави. Однак, в дуже короткому часі світова політика змінилася, і наші сподівання розвіялися. Не зважаючи на це, ніхто в рядах УПА не удавався в розпач, не падав духом. Коли я пишу ці рядки про визвольну боротьбу, то перед моїми очима з'являється образ вояка УПА. Він дуже виснажений безперервними і тяжкими боями проти ворога, але не нарікає на невигоди, не нарікає на провід ОУН, чи командування УПА — він очікує, коли стопиться сніг, та минуть дошкульні морози. Він чекає, коли зазеленіє земля, коли можна буде подихати свіжим повітрям, і ріднаУкраїна буде самостійна, без більшовиків (бо хто їх сюди кликав?!), без тюрем.

Сотня закватирувала в селі Поруби, де до нас долучив провідник Карло зі своєю боївкою. Він обмінявся з нами думками про дальшу ситуацію нашої боротьби, бо був в більшому контакті з Проводом. В селі на нього мала чекати решта його боївкарів.

По відході друг Карло за короткий час почув стрілянину. Він почекав кілька хвилин, добився до крайніх хат, а там довідався, що в село наскочив польський спецвідділ під командуванням поручника Михальського.

Поляки оточили хату, де кватирували бойовики, підпалили її. Бойовики вискочили з хати, почали боронитися. Двоє з них впало в боротьбі, один поранений застрелився, а інший попав живим в руки ворога. Карло почекав, доки поляки не вийшли зі села. Боївкарї, які були з ним, забрали тіла вбитих друзів і принесли їх до сєла Поруби. Звідти ми забираємо тіла загиблих друзів, відходимо до Волі Володзької, щоб там їх поховати на спільному вояцькому цвинтарі.

По терені почала гуляти частина КПБ (крайова поліція безпеки), так що більшість часу ми кватирували в лісах, щоб не наражувати селян на репресії.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нескорена армія (Із щоденника хорунжого УПА)» автора Йовик (Соколенко) Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НОВА ФАЗА НАШОЇ БОРОТЬБИ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи